ХМІЛЬ ТА КВІТКИ
Барвіночок хрещатий
Обняв, розрісшися, грядки,
А на грядках леліють Зірочки,
Гвоздик, на пахощі багатий,
Лілея біла й ніжна Резеда
Тихенько з купки вигляда,
Все хоче розцвітать, і пахнути, й пишати
В веселому садку.
А біля їх близенько на кілку
Повився вгору Хміль кудлатий.
— Який народ мізерний та низький! —
До їх говорить Хміль з пихою. —
От я — так виріс, бач, який!
Ось-ось зрівняюся з Вербою!
Я бачу: я не бур’янець малий.
Я — дерево! І скоро тут над вами
Шумітиму широкими гілками.
Ви всі малі, нікчемний ви бур’ян,
Між вами я — як між мужвою пан!
— Оце розвеличався! —
Барвінок, сміючись, озвався, —
Усі йому малі!
Ти — дерево! Городня бадилина!
Коли б не той кілок, суха тичина,
Ти б плазував низенько по землі
І кожен би тебе топтав ногою.
Ми ж стоїмо самі, не силою чужою.
І засміялися квітки.
Кудлай же мов недочуває,
З кілка препишно позирає
Та думає: «Нікчемні харпаки!»
Володимир САМІЙЛЕНКО (1864 — 1925)
НЕВДЯЧНИЙ КІНЬ
Хто в воза Коней запряга,
То ґречно їх не просить.
Та добрий пан сказав, що вже
Того порядку досить.
І, загнуздавши раз Коня,
Він став питати в його:
— Чи вас у корінь запрягти,
Чи з боку — і з якого?
Коштовні віжки почепить
Чи з простої сириці?
У голу руку взять батіг
Чи брати й рукавиці?
Та, мабуть, Кінь невдячний був,
А то й дурненький, може,
Бо на ласкаві ці слова
Він одповів негоже:
— Язик ваш любо так бринить,
Як добрії цимбали,
Але було б мене спитать,
Як ще не загнуздали.
Я знаю — віжки всі цупкі,
Чи з шовку, чи з ременю;
Батіг усякий дошкуля,
Як вам попався в жменю.
Та й ще скажу: як чортвіть-що
Я тут возити маю,
То краще б я не запрягавсь
Ні в корінь, ані скраю.
МУДРИЙ КРАВЕЦЬ
Прийшли люди до кравця
(Це було в столиці),
Щоб пошив їм жупана
Й добрі ногавиці.
— То не штука, — каже той, —
Шити ми зумієм.
Тільки нащо б я вдягався,
Бувши гречкосієм?
Відкіля се ви такі
І чиї піддані!
Наші люди — без штанів
І в сорочці драній.
— Хоч і з різних ми країн,
Та не з-за кордону,
А хотіли б одягтись
Добре, по закону.
От сукно, а твій доклад...
— Що за витребеньки!
Я вам краще положу
Латочки новенькі.
Або хай сукно лежить,
А щоб менш мороки,
Я вам добре й без сукна
Полатаю боки.
Сильвестр ЯРИЧЕВСЬКИЙ (1871 — 1918)
НАРАДА КРУКІВ
Гей, що то за стуки, і крики, і грюки?
То славну нараду скликали десь Круки:
Усе Гайвороння злетілось на поле,
Щоб радити мудро о пташиній долі.
В юрбі вже й піднісся найстарший Кручисько,
Підлетів на корчик, вклонився всім низько
І так ось промовив: «Всесвітла громадо!
Із чим ми зібрались на нинішню раду?
Чи хочемо, може, кого розбивати?
В неволю всю пташу громаду забрати?
Ні! Вище нас тутки згромадило діло:
Нам жить — так як нині — вже осточортіло.
Ми бачимо вічний той розлад у царстві,
Недобре нам дієсь... При нашім лицарстві
Ми довжні зазнати достатку й поваги,
Щоб всі нас боялись, не мали відваги
Помітувать нами... Бо ж, гляньте, що творять
Із нами всі Птахи, як мерзко говорять
Про нас та й про наші діла незабутні!
Так дальше не може, не сміє так бути!
Тож радьте, як лихо грізне те убити...»
Вкінчив. Круки «Славно!» почали гудіти.
І втихло ізнову. На корчик зелений
Поскочив референт, бесідник вславлений,
На клюв поклав очиці темно-синяві,
Папери з-за пазухи вийняв сиваві,
Бистренько поглянув на Круків родину
~ 88 ~