Епілог
Відтоді минуло два місяці.
В бою під Бахмутом Максимко був контужений вибухом. (Помилково, його загін накрила своя ж артилерія, під час війни таке часто-густо трапляється). На щастя, контузія в нього виявилася не важкою. Відновившись, він повернувся на передову.
Андрію поки-що так і не вдалося влаштуватися до прес-центру у штабі, аби бути чим поближче до сина. Він із Людою, як і раніше, в Києві, — у маєті, шукає, де себе застосувати.
А ось у житті Тараса і Наталки відбулася значна подія, — їхній молодший двадцятирічний син облишив навчання у коледжі в Берліні і приїхав до Києва. З’явився до батьків, як сніг на голову. Став на облік у військкоматі та вже отримав повістку на медкомісію. Зрозуміло, що Тарас і Наталка цілком розгублені. Чи то пак, у шоці.
Я працюю військовим медиком у підрозділі Льови, як його в нас величають, “Льови-Іудея”. Щоранку перед початком зміни, зачинившись у маленькій кімнатці, Льова надягає тфілін і творить молитву. На його тверде переконання, зі всіх народів тільки євреї можуть по-справжньому осягнути те, крізь що сьогодні проходять українці. Тому на євреях у цій війні лежить особливий обов’язок. І якщо якийсь там єврей цього не розуміє, не здатен сьогодні відчути себе у шкірі українця і для нього “не все так однозначно”, то такий єврей остання нікчема, мудак.
Ще й досі зима. Тут страшна лютнева холоднеча! Розпука та жахіття війни в тилу жодним чином не порівняти з тим, що відбувається тут, на фронті.
Але Київ стоїть.
І Бахмут стоїть — як неприступна фортеця.
Березень, 2023 рік.