По звершенню цього великого чуда, коли було ще темно, жінки-мироносиці прийшли до гробу, принісши наготовані пахощі, щоб намастити тіло Ісуса. І побачили вони, що камінь від гробниці відвалений був.
Та, ввійшовши, вони не знайшли тіла Господа Ісуса. І коли стояли збентежені, до печери два мужі в одежах блискучих з'явились. А коли жінки налякались і посхиляли обличчя додолу, ті сказали до них: «Чого ви шукаєте Живого між мертвими? Нема його тут, бо воскрес! Пригадайте собі, як Він вам говорив, коли ще перебував в Галілеї. Він казав: «Сину Людському треба бути виданому до рук грішних людей і розп'ятому бути, і воскреснути третього дня» (Лук. XXIV, 3—7).
Після воскресіння Він вранці першого дня явився Марії Магдалині, з якої був вигнав сім демонів, та іншим жінкам. Ісус сказав: «Радійте!» Вони ж підійшли, обняли Його ноги і вклонились Йому до землі. Промовив тоді їм Ісус: «Не лякайтесь! Ідіть, повідомте братів Моїх, – нехай вони йдуть у Галілею, – там побачать Мене!».
Пішовши, вони повідомили його учнів, які сумували і плакали. Спочатку Ісус з'явився двом учням, що йшли в село Емаус. Вони йшли по дорозі й вели розмову між собою про все те, що сталося. І коли вони розмовляли і сперечалися, підійшов Сам Ісус і пішов разом з ними. І вони Йому про все розповіли, тобто про воскресіння Христове. І наблизились вони до села, куди йшли. Під час вечері сів Він з ними до столу, взяв хліб, поблагословив і, ламаючи, їм подав. Тут вони Його пізнали, але Він став для них невидимий.
Вони повернулись до Єрусалиму, знайшли одинадцять учнів і розповіли їм, що сталось в дорозі і як пізнали його при ламанні хліба. І коли вони говорили про це, Сам Ісус став між ними і промовив до них: «Мир вам!» А вони налякались, гадаючи, що бачать дух. А Він мовив до них: «Чого ви стривожились? І по що ті думки до сердець ваших входять? Погляньте на руки Мої та на ноги Мої, – це ж Я Сам! Доторкніться до Мене й дізнайтесь – бо не має дух тіла й костей, а Я, бачили, маю» (Лук. XXIV, 36—39).
Він побув з ними, і вони переконалися у Його воскресінні. І послав Він на них обітницю Свого Отця; сказав, щоб вони позостались в місті, аж поки зодягнуться силою з висоти.
Воскресіння Христове святкуємо в Світлу неділю Пасхи. Для християн це найрадісніше й найурочистіше свято, бо воно дає нам надію, що через віру в воскреслого Ісуса Христа і ми воскреснемо і одержимо вічне життя.
Воскресіння Христове – одне із найдавніших і найсвітліших християнських свят. Воно святкується урочисто з часів апостольських і, за рішенням першого Вселенського Собору, святкується в першу неділю після весняного рівнодення і першого березневого повного місяця.
Пасха – це свято радості для всіх: і для дітей, і для дорослих, і для живих, і навіть для мертвих. Бо коли Христос воскрес, то цим Він переміг смерть та диявола, і ми тепер впевнені, що всі люди силою його воскресіння воскреснуть. І живі, й мертві разом з'являться перед Господом Богом. Воскресіння Христове стверджує нас у вірі, що життя людське не обривається, як нитка, що воно сповнене глибокого змісту і значення. У Воскресінні Христовому – джерело неосяжної радості, до якої причетні всі люди. Свято Христового Воскресіння багате своїми різноманітними й величними богослужіннями і церковно-народними звичаями.
Дуже поширений серед нашого народу звичай – благословення на Великдень їжі. Після тривалого посту Свята Церква дозволяє всіляку їжу, щоб люди одержували духовну радість і радість від земних дарів. Освячення пасхальної їжі відбувається урочисто, після святої Літургії на церковному дворі.
У давнину був звичай: люди приходили до високої особи з якимось дарунком. Марія Магдалина, проповідуючи Христову науку, якось зайшла до двору римського кесаря Тиверія, подала йому червону крашанку зі словами: «Христос воскрес!» і після того почала свою проповідь. За її прикладом й інші християни в день Пасхи почали обдаровувати одне одного крашанками чи писанками.
Як із мертвої шкаралупи яйця з'являється нове життя, так і Ісус Христос вийшов із гробу до нового життя. Червона крашанка є символом нашого спасіння через кров Ісуса Христа.
Свято Воскресіння Христового відбувається навесні, коли оновлюється природа і земля вкривається зеленню, квітами. Радість свята пронизує усіх рідних і близьких, навіть ворогів, бо й про них Церква співає: «Один одного обіймемо і простімо всім заради Воскресіння».
Отже, згадаймо на Пасху, що людина повинна любити всіх і все: живу і мертву природу – людей, тварин, рослин, гори, річки й моря; не ображати людей, не кривдити тварин, не нищити трави, дерев, бо все це – дар Божий для людини. Тропар свята: Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував.
Різдво Господа нашого Ісуса Христа
(25 грудня ст. ст. – 7 січня нов. ст.)
За 5508 років до Різдва Христового Сам Бог за переступ Його заповіді вигнав наших предків з раю, але по Своєму великому милосердю пообіцяв їм Спасителя (Бут. IІІ, IV) і цю обіцянку неодноразово повторював (Буг. XXII, 18, 2 Цар VII, 12—13), щоб приготувати людей, щоб Його прийняли. Всі пророчества відносно появи на світ Сина Божого збулися. Навіть пророки Іудейські казали, що Він має народитися у Віфліємі.
Діва Марія чекала Сина, Якого Бог обіцяв їй через Ангела. Жила Марія в невеликому місті Назареті, мешканці якого – іудеї – перебували під владою римлян.
Перед народженням Месії Римський імператор Август звелів по всій імперії провести всенародний перепис населення. Кожен мав піти до того міста, звідки походили його предки, і там записатися. Оскільки старець Іосиф і Діва Марія були з роду Давидового, то вони мали піти до Віфлієму, міста Давидового. Подорож була довга, майже 170 кілометрів, тож вони прийшли до міста, коли воно вже було переповнене людьми, які прибули сюди для перепису. І не було вже жодного місця, де можна було б зупинитися на ніч. І ходили вони від хати до хати, і ніхто не хотів їх прийняти. Старець Іосиф і Марія змушені були зупинитися за містом у печері, куди пастухи заганяли в негоду своїх овець. Настала ніч. І тут збулися пророцтва про народження Спасителя: «Ось Діва в утробі зачне, і Сина народить, і назвуть його йменням Еммануїл, що в перекладі є: з нами Бог» (Ісаія, VII, 14. Матв. 1, 23).
У цій убогій печері народився у Діви Марії Син Ісус Христос, наш Спаситель. Вона його сповила і поклала в ясла, куди клали сіно для годівлі овець. У полі були пастухи, які ночували і стерегли отару свою. Ангели Господні з'явилися коло них, і слава Господня осяяла їх. І вони перестрашились страхом великим. Та Ангел промовив до них: «Не лякайтесь, бо я ось благовіщу вам радість велику, що станеться людям усім. Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь. А ось вам ознака: Дитину сповиту ви знайдете, що в яслах лежатиме» (Лук. II, 14).
Коли Ангели відійшли від них на небо, пастухи сказали один одному: «Підемо до Віфлієму і подивимось, що там сталося, про що сповістив нам Господь».
І, поспішаючи, прийшли і знайшли Марію та Іосифа і Немовля, яке лежало в яслах.
Побачивши ж, розповіли про те, що було сповіщено їм про Немовля це.
І всі, хто чув, дивувались тому, що розказували їм пастухи. А Марія зберігала всі слова ці, складаючи їх у серці Своїм.
Пастухи ж повернулися, славлячи і хвалячи Бога за все те, що чули й бачили, як було сказано їм (Лук. II, 15—20).
Перед народженням Ісуса з'явилась на сході від Віфлієму зірка його. Три мудреці зі Сходу прийшли до Єрусалиму та й спитали: «Де є народжений Цар Іудейський? Бо ми бачили зірку Його на Сході і прийшли поклонитися Йому».
Цар Ірод почув це і дуже стривожився. Він зібрав первосвящеників і книжників та довідавсь від них, що Христос мав народитися у Віфліємі, бо так писали пророки.
Тоді Ірод покликав до себе трьох мудреців і сказав, щоб вони пішли до Віфлієму, довідались все про Немовля і, повернувшись, розповіли йому, бо він хоче піти до Нього поклонитися.
Зірка вказала шлях до місця, де було Немовля Ісус. Мудреці поклонились йому і дали Йому свої дари: золото, ладан і миро. Уночі Ангел застеріг мудреців, щоб вони повернулись до свого краю іншою дорогою.