Ірод розсердився і наказав своїм воїнам піти до Віфлієму і там повбивати всіх дітей, яким ще не було двох років. Він гадав, що серед убитих дітей буде Ісус. Але Ангел явився уві сні Іосифові і сказав: «Устань, візьми Немовля і Матір Його та біжи в Єгипет, будь там, доки не скажу тобі, бо Ірод хоче шукати Немовля, щоб погубити Його».
Іосиф все так зробив, як сказав Ангел. А Ірод був покараний: він невдовзі помер у великих муках.
У пам'ять Різдва Господа нашого Ісуса Христа встановлено Церквою празник. Початок його відноситься до часів Апостолів.
У IV ст. на місці печери Віфліємської, яка була прославлена народженням Ісуса Христа, рівноапостольна цариця Єлена побудувала храм. У V ст. Анатолій, патріярх Константинопольський, у VII ст. Сафроній і Андрій Єрусалимський, у VIII ст. Іоанн Дамаскін, Козьма Моіумський і Герман, X – патріярх Царегородський та інші, яких імена невідомі, написали для празника Різдва Христового багато священних пісень, що їх сьогодні співає Церква.
Тропар: Різдво Твоє, Христе Боже наш, увесь світ осяяло світлом пізнання, бо ним ті, що звіздам служили, від звізди навчилися. Тобі Сонцю Правди поклонятися і визнавати, що Ти є Схід з неба. Господи, слава Тобі!
Перед Різдвом Христовим в народі з повагою проводять Святу вечерю.
З давніх-давен у нас в Україні словом і ділом, словесним твором і магічним актом, всією обстановкою люди створюють у цей день образ багатства, щастя, миру і спокою у своєму домі.
Зранку господиня готує дванадцять свят – вечірніх страв: узвар, горох, квасолю, смажить капусту, ліпить вареники, готує бараболю, гриби, кашу гречану з конопляним молоком, голубці з пшоном, коржі з маком та кутю з товченої пшениці.
У цій багатій, але пісній вечері господиня представляє найголовніші плоди поля, городу і саду.
У той час, коли господиня готує страви, господар порає худобу.
Всі члени родини повинні бути вдома. Боронь, Боже, і сваритися в цей день.
В турботах проходить весь день. Коли вже сонце схилилось до заходу, господар вносить сніпок жита, вітає своїх домашніх з Святим Вечором, бажає, щоб усі в щасті, здоров'ї ці свята провели та других дочекались. Ставить сніп на покуті під образами. Далі вносить сіно. Частину кладе на покуті, а частину під стіл, туди буде ставити покришку з ладаном. На сіно на покуті ставлять горщики з кутею і узваром і кладуть зверху сіль, хліб або калачі.
Особливо цікаві діти, які, хоч і голодні, але чекають, коли зійде вечірня зоря, що має сповістити всім людям про велике чудо – народження Сина Божого!
До хати входить батько і сповіщає, що вже засяяла вечірня зоря і Святий Вечір уже почався. Але перш ніж повечеряти, треба нагодувати худобу. Господар бере миску, підходить до столу і набирає по кілька ложок кожної страви і хлібину. Все це несе в стайню і дає тваринам. Кожну тварину благословляє, тричі торкаючись хлібом до голови.
Після цього відвідує пасіку, якщо має, дає бджолам ситу, а господиня тим часом відвідала курей, качок, гусей і погодувала їх вареною «кутею».
Свята вечеря – це спільна вечеря всього роду. Навіть мертвих запрошують на вечерю. Після того, як прочитають молитви, вечеряють.
У мисках залишають трохи страви, щоб було що поїсти померлим. Після вечері діти починають свої забави, а набавившись, лягають спати. Поступово все завмирає, і настає святвечірня тиша.
Колядувати починають не в усіх місцевостях України одночасно. Є місця, де колядують в Святий Вечір, а є місця – на перший день Різдва Христового, після того, як у церкві скінчиться Богослужіння.
Колядують діти, дорослі парубки та дівчата. Але по всій Україні першими йдуть колядувати діти. Дорослі парубки частіше колядують з «звіздою» та дзвоником.
На Західній Україні колядують і старші люди – найчастіше чоловіки, учасники церковного хору. Колядують під вікном. Потім господар запрошує до хати. Колядують в хаті. Господар частує колядників оковитою, дякує за привітання.
В день Різдва Христового міщани, дяки, школярі ходять по хатах з вертепом.
Крім колядок і вертепів, був колись, а подекуди зберігся й досі, звичай виголошувати вірші на Різдво Христове.
Виголошувати вірші ходили звичайно хлопці-школярі, збираючись невеличкими гуртками по 2—3 особи.
Змістом різдвяних віршів були священні події, про які звичайно згадує церква під час різдвяного Богослужіння.
День хрещення Господа, Богоявлення, Водохреща
(6 січня ст. ст. – 19 січня нов. ст.)
Наступним святом після святого Василія, як ми згадуємо в коляді: «а третій же празник – свято Водохреща, є Хрещення Ісуса Христа».
Коли Ісусові виповнилось тридцять років і коли настав час вийти Йому до людей зі своєю наукою, Він із Галілеї прийшов на річку Йордан до Іоанна Хрестителя, щоб охреститися від нього.
Наступного дня Іоанн бачить Ісуса, що до нього йде, та й каже: «Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере! Це той, що про Нього казав я: «За мною йде муж, що передо мною Він був, бо був перше, ніж я. І не знав я його; та для того прийшов я, хрестивши водою, щоб Ізраїлеві Він з'явився». І свідчив Іоанн, промовляючи: «Бачив я Духа, що сходив, як голуб, із неба, та зостався на Ньому. І не знав я Його, але Той, Хто хрестити водою послав мене, мені оповів: «Над Ким Духа побачиш, що сходить і зостається на Ньому, – це Той, Хто хреститься Духом Святим». І я бачив, і засвідчив, що Він – Божий Син!» (Іоанн. 1, 29—39).
І, охрестившись, Ісус зараз вийшов з води. І ось небо розкрилось, і побачив Іоанн Духа Божого, що спускався, як голуб, і сходив на Нього. І ось голос почувся із неба: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав!» (Матв. III, 16—17). Ця подія показує, що Бог єдиний у трьох Особах.
Празник у 6 день січня називається празником Хрещення Господа і Богоявления. Бо при Хрещенні Христа Спасителя було з'явлення Пресвятої Тройці, а також особливо урочисте з'явлення Божества Спасителя, який всенародно розпочав Своє відкрите служіння в ім'я визволення світу. Божество спасителя явлено було при хрещенні Його і народу, і Хрестителю.
За словами св. Амвросія Медіоланського, день Хрещення Господа названий Богоявлениям тому, що в цей день Господь Явився не лише для того, аби Його побачили, а для спасіння людей. Св. Золотоуст говорить, що не той день, в який народивсь Спаситель, має бути названий Богоявлениям, але той день, в який він хрестився. Через народження Своє Він не всім був відомий, але через хрещення; до дня хрещення Він був невідомий народу. Чому і Богоявлениям зветься не той день, в який (Христос) родився, а той, в який хрестився.
І що народ не знав Його і не розумів, хто Він, почувши, що говорить Іоанн Хреститель. Відповів їм Іоанн, промовляючи: «Я водою хрещу, а між Вами стоїть, що Його ви не знаєте (Іоанн. І, 26). І що дивно, якщо інші не знали, коли ж і сам Хреститель не знав Його до того дня» (Іоанн. 1—33).
Початок празника Богоявления відноситься до часів Апостольських. У IV ст. святі отці Церкви: Григорій Богослов, Григорій Нісскій, Амвросій Медіоланський, Іоанн Золотоуст, Августин та інші залишили нам свої високі повчання, які й зараз чуємо під час свята Богоявления. В день Богоявления, після літургії, в пам'ять про хрещення Ісуса Христа у Йордані, Церква проводить велике освячення води на річках, в озерах, джерелах, колодязях. А саме місце, куди йдуть від церкви на освячення води, називають Іорданою. Богоявленську воду Церква використовує для скроплення храмів, жител та інших споруд.
Тропар: Коли в Йордані хрестився Ти, Господи, Троїчне явилось поклоніння: бо Родителя голос свідчив тобі, возлюбленим Сином Тебе називаючи, і Дух у виді голубинім засвідчив твердість слова. Явився Ти, Христе Боже, і світ просвітив, слава Тобі.
Напередодні Водохрещів святкується «Голодна кутя», або другий Свят-вечір. Увесь цей день віруючі люди нічого не їдять – постують. Сідають вечеряти, коли вже засяє вечірня зоря. На вечерю подають пісні страви – смажену рибу, вареники з капустою, гречані млинці на олії і кутю та узвар.
Після вечері всі кладуть свої ложки в одну миску, а зверху – хлібину, «щоб хліб родився». Чия ложка вночі «сама перевернеться», той умре.
Кутю, яка залишилась після вечері, виносять курам – «щоб добре плодилися».