Уже геть увечері, як стемніє, виносять з хати «дідуха», несуть його на вигін чи в садок і палять.
На другий день біля церкви святять воду. В окремих місцях України існує такий звичай окроплювати свяченою водою будівлі і кожну кімнату окремо. Кропиться свяченою водою і худоба – корови, воли, вівці, коні. Не кроплять лише свиней та курей.
Після освячення води всі люди повертаються до своїх домівок.
Поки менша або старша дочка подасть на стіл обідати, батько сухими васильками кропить свяченою водою все в хаті та в господарстві, потім бере ще крейду і пише хрести на образах, сволоку, дверях і миснику. Управившися з цим, батько сідає за стіл, а за ним і вся родина. Перед їжею п'ють свячену воду.
На другий день після Водохрещ – Івана Хрестителя, або «посвятки». У цей день господар, вставши вранці, брав у руки той хліб-сіль, що лежав на покуті ще від «багатої куті», ніс у стайню, ламав на шматки і роздавав худобі разом із сіном, як останні різдвяні дари, – «щоб скотина плідна була».
Від Різдва до «Івана» жінки ховали свої починки – «щоб лихий ниток не плутав». А на «Івана» вони діставали свої кужелі, оглядали їх, але до роботи ще не брались. Молодиці йшли в шинок, там вони сходились «по родству» або «по кутках», як де ведеться – і пили горілку, співали веселих пісень та примовляли: «Тільки й притики, що починки превеликі!» Мовляв, час уже братися й до роботи.
Стрітення Господнє
(2 лютого ст. ст. – 15 лютого нов. ст.)
За законом Мойсея у євреїв кожен первісток чоловічої статі на сороковий день від народження мав бути посвячений Богу, для чого і приносився матір'ю у Божий храм. А коли, за законом Мойсея, минули дні їхнього очищення, то до Єрусалиму принесли Його, щоб поставити його перед Господом, як у Законі Господнім написано: «Кожне дитя чоловічої статі, що розкриває утробу, має бути посвячене Господу» (Лук. II, 22—24).
Немовля Господь принесений був у Храм Єрусалимський Богоматір'ю і Іосифом в нинішній день, який є сороковим від народження Спасителя.
За законом Мойсея жінці, яка народить дитину чоловічої статі, заборонено було входити у храм протягом 40 днів: це були дні очищення. До всякої святощі не буде вона доторкатися, і до святині не ввійде аж до виповнення днів очищення її (Левит. XII, 4). А по виповненні днів очищення її за сина або за дочку принесе вона однорічне ягня на цілопалення та голубеня або горлицю на жертву за гріх (Левит. XII, 6).
Хоч Марія, ставши матір'ю Господа, освятилась народженням Його і, не переставши бути Дівою, не мала потреби в очищенні, все ж вона, з глибокої поваги до закону Мойсея, виконала його.
А був у Єрусалимі один чоловік на ім'я Симеон, людина праведна та благочестива, що утіхи чекала Ізраїлю. І Святий Дух був на ньому. І від Духа Святого йому було звіщено смерті не бачити, перш ніж побачить Христа Господнього. І Дух у храм припровадив його. І як вносили батьки Дитину-Ісуса, щоб учинили над ним за звичаєм законним, взяв він на руки Його, хвалу Богу віддав та й промовив: «Нині відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм із миром, бо побачили очі мої Спасіння Твоє, яке Ти приготував перед всіма народами, Світло на просвіту поганам і на славу народу Твого Ізраїля!» І дивувалися батько його й мати тим, що про Нього було сказано. А Симеон їх поблагословив та й прорік до Марії, Його матері: «Ось призначений Цей багатьом на падіння і уставання в Ізраїлі, і на знак сперечання, і меч душу прошиє самій же тобі, – щоб відкрились думки сердець багатьох!» (Лук. II, 25—35). У храмі була Анна пророчиця, дочка Фануїлова з племені Асирового, – вона дожила до глибокої старості, живши з мужем сім років від свого дівування, удова років вісімдесяти й чотирьох, що не відлучалась від храму, служачи Богові вдень і вночі постами й молитвами. І години тієї вона надійшла, Бога славила та говорила про Нього всім, хто визволення Єрусалиму чекав (Лук. II, 36—38).
Слава Симеона, який прийняв Господа, збулася. Ісус Христос дав людям новий закон благодаті й любові. Але його вчення, як і сам Спаситель світу, стали для багатьох предметом ненависті й протиріччя. А Матір Божа, бачачи страждання і хресну смерть Свого Божественного Сина, пережила стільки горя і сердечних мук – немов той меч душу її прошив.
Стрітення належить до числа древніх свят. Його описують у своїх творах Отці Церкви III, IV, V століть.
Особливо урочисто його почали святкувати при імператорі Юстиніані, коли з ним було пов'язано спогад про врятування Константинополя від страшної моровиці.
Передпразництво Стрітення Господнього буває 1-го лютого, а віддання – 9-го лютого. В VII ст. Андрій Крітський, в VIII Кузьма Маіумський, св. Іоанн Дамаскін і Герман, патріярх Константинопольський, у IX ст. Іосиф Студит та інші прикрасили празник Стрітення багатьма священними піснями, які й сьогодні виконуються Церквою.
Тропар свята: Радуйся, благодатна Богородице Діво, бо з тебе засяяло Сонце правди – Христос Бог наш, що просвічує тих, що в темряві. Веселися й ти, старче праведний, ти прийняв в обійми визволителя душ наших, що дарує нам воскресіння.
У народі кажуть, що на Стрітення зима йде туди, де було літо, а літо – де була зима.
За народним віруванням літо зустрічається з зимою двічі на рік: на Стрітення та в день святої Анни – 20-го листопада восени.
Весною Зима – стара баба, а Літо – молода дівчина.
При зустрічі на Стрітення стара Зима і молоде Літо сперечаються між собою – кому йти, а кому вертатись?
Якщо до вечора стане тепліше – Літо переспорило Зиму, а якщо холодніше – Зима.
Ясна і тиха погода в цей день віщує добрий урожай поля і роїння бджіл. Вітер – погана ознака. Відлига – жди пізньої весни. «Як на Стрітення півень нап'ється води з калюжі, то жди ще стужі!»
У цей день в церквах України святять воду і разом святять і свічки. Посвячені на Стрітення свічки звалися «громичними», бо їх запалювали і ставили перед образами під час грози, щоб оберегти людей і худобу від грому. Ці ж свічі давали в руки вмираючому при читанні відхідної молитви.
В день Стрітення, прийшовши з церкви, запалювали «громичну» свічку – щоб весняна повінь не нашкодила посівам і щоб мороз дерева не побив.
Коли святили в церкві воду, селяни набирали тієї води в нову невеличку посудину, приносили додому і пильно берегли. Цій воді приписувалась магічна сила. За народним уявленням це цілюща вода. Нею натирали хворі місця і вірили, що поможе. Найкраще ця вода помагала від пристріту – хвороби, що її спричиняло погане око.
Стрітенською водою ще кропили худобу і напували її – щоб не хворіла. Пасічники берегли цю воду весь рік і кропили нею вулики кожної першої неділі – першої неділі по молодикові.
Колись, як чумак виходив у дорогу, господар давав йому хліб-сіль і кропив стрітенською водою волів, воза і самого чумака, примовляючи: «Боже тобі поможи!»
Як син ішов на війну, батько, благословляючи, кропив його стрітенською водою і промовляв: «Боже тебе збережи!»
Віра в силу стрітенської води в багатьох людей зберігається ще й досі.
Благовіщення Пресвятої Діви Марії
(25 березня ст. ст. – 7 квітня нов. ст.)
Пресвятая Діва, після її введення в Єрусалимський храм, залишилася в храмі під опікою священнослужителів і проводила час за молитвами, читанням Святого Письма і рукоділлям. З переказів відомо, як Святій Діві виповнилося 15 років, коли за іудейськими звичаями дівчата виходили заміж, первосвященики оголосили їй, що вона вже не може лишатися в храмі і має обрати собі чоловіка. Пресвята Діва відповіла їм, що, будучи своїми батьками посвячена Богу, Вона бажає назавжди лишитись дівою. Тоді священики вирішили заручити Марію з благочестивим старцем, з роду Давида, на ймення Іосиф, який мав охороняти її і бути тільки мнимим її чоловіком. У Назареті, в домі праведного Іосифа, Пресвята Діва не міняла свого способу життя; Вона увесь свій час проводила в молитві, займалась рукоділлям і читала святі книги. Для Неї дім Іосифа був як храм молитовний, з якого Вона нікуди не виходила і ні з ким не розмовляла, лише з дочками Іосифа.
У Галілейське місто Назарет, у дім Іосифа до святої Діви Марії шостого місяця по зачаттю Іоанна Хрестителя, посланий був Архангел Гавриїл. Ввійшовши до Діви Марії, він промовив: «Радій, благодатная, Господь із тобою! Ти благословенна між жонами!» Вона ж стривожилась цим словом і почала роздумувати, що б означало те привітання. Ангел промовив до неї: «Не бійся, Маріє, – бо в Бога благодать ти знайшла! І ось ти в утробі зачнеш, і Сина народиш, і даси Йому ймення Ісус. Він же буде Великий, і Сином, Всевишнього званий, і Господь Бог дасть Йому престола його батька Давида. І повік царюватиме Він у домі Якова, і царюванню його не буде кінця». А Марія озвалась до Ангела: «Як же станеться це, коли мужа не знаю?..» І Ангел промовив у відповідь їй: «Дух Святий злине на тебе, і Всевишнього сила обгорне тебе, через те й Святе, що народиться, буде Син Божий. А ото твоя родичка Єлисавета – і вона зачала в своїй старості сина, і оце шостий місяць для неї, яку звуть неплідною. Бо для Бога нема неможливої жодної речі!» А Марія промовила: «Я ж Господня раба: Нехай буде мені згідно з словом твоїм!» (Лук. І, 28—38). І відійшов від Неї Ангел, і Свята Діва пустилась до родички своєї Єлисавети. Єлисавета зустріла її такими словами: «Благословенна Ти між жонами, і благословенний Плід утроби Твоєї!» (Лук. І, 42).