Звичай святити вербу дуже старий, бо вже в «Ізборнику» (1073 рік) згадується «Праздьникь Вѣрбѣны». Згадує про вербу і Данило Поломник (1095—1103), що відвідав Єрусалим і там бачив «древіе многого по брегу Іорданову превисоко, яко вербіе есть и подобно». То були пальми, що нагадували нашому землякові рідне чернігівське «вербіе».
Свячена верба користується великою пошаною серед нашого народу. «Гріх ногами топтати свячену вербу», а тому навіть найдрібніше гілля, якщо воно залишилось після освячення, палили на вогні, щоб, боронь Боже, під ноги не потрапило.
Свяченій вербі приписується магічна сила. Вперше навесні худобу виганяють на пасовисько свяченою вербою – «щоб нечисть не чіплялась до тварин». Більше того, кидають гілля свяченої верби на двір під час граду – «щоб град зупинився».
Свячену вербу разом з цілющими травами використовують у народній медицині для лікування від головного болю, пропасниці, ревматизму, гарячки.
Вознесіння Господнє
Ісус являвся Своїм учням протягом сорока днів після Свого Воскресіння. Він оповідав їм про Царство Боже та про те, що Йому необхідно було знести Свої муки. Коли одного разу Він був з ними, то промовив до них: «Ось я пошлю обітницю Отця Мого на вас; всі ж зоставайтесь у місті Єрусалимі, доки не сповнитесь силою з неба» (Лук. XXIV, 49).
Вознесіння Господнє святкується Св. Церквою на сороковий день після Світлої Неділі, у четвер шостого тижня по Пасці.
У Євангеліях Марка і Луки містяться лише короткі відомості про цю велику подію, якою завершується земне життя Ісуса Христа.
Про це описано в Діях Святих Апостолів. Зустрівшись з Апостолами, Ісус Христос звелів, щоб вони не відходили з Єрусалима, а чекали обітниці Отчої. Іван бо водою хрестив, – ви ж охрещені будете Духом Святим через кілька тих днів!
А вони, зійшовшись, питали Його й говорили: «Чи не часу цього відбудуєш Ти, Господи, царство Ізраїлеві?» А Він їм відказав: «То не ваша справа знати час та добу, що Отець поклав у владі Своїй. Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками будете, в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі». І, прорікши оце, як дивились вони, Він угору возноситись став, а хмара забрала Його з-перед їхніх очей…
А коли вони пильно дивились на небо, як Він віддалявся, то два мужі у білій одежі ось стали при них та й сказали: «Галілейські мужі, – чого стоїте й задивляєтесь на небо? Той Ісус, що вознісся на небо від вас, прийде так, як бачили ви, як ішов Він на небо!» (Діян. І, 4—11).
Тоді учні повернулись у Єрусалим, де перебували в молитві Матір Божа та жінки-мироносиці. В Євангеліста Марка сказано, що Господь, вознісшись на небо, сів по Божій правиці.
Свято Вознесіння вважається великим двунадесятим святом. Віддання буває в п'ятницю сьомого тижня після Пасхи.
Тропар свята: Вознісся Ти у славі, Христе Боже Наш, радість сотворивши ученикам обітуванням Святого Духа, утвердивши їх благословенням, бо Ти єси Син Божий, ізбавитель світу.
У 4-му віці празник Господнього Вознесіння стає загально знаним. Історик Сократ (440 p. P. X.) називає його «всенародним празником» (Історія Церкви, VII, 26).
Празник Вознесіння звеличили своїми проповідями св. Іван Золотоустий, св. Григорій Ніський, св. Епіфан Кипрський, Лев Великий та інші. В 4-му віці цариця Єлена поставила храм на честь цього празника на місці Христового Вознесіння.
Св. Іван Золотоустий у своїй проповіді на Вознесіння каже: «Сьогодні людський рід повністю примирений з Богом. Зникла давня боротьба й ворожнеча. Ми, що були недостойні жити на землі, – вознесені на небо. Сьогодні стаємо наслідниками небесного царства, ми, що не вартуємо й земного, – виходимо на небо і унасліджуємо престол Царя і Господа. А людська природа, перед якою херувим боронив рай, піднесена тепер понад усякого херувима».
П'ятидесятниця. Тройця. Зішестя Святого Духа на апостолів
Коли минуло п'ятдесят днів, усі учні Ісуса разом з Матір'ю Божою та деякі святі жінки й іудеї, які ввірували в Нього, зібрались в одному домі на Сіонській горі – всього близько 120 осіб. Як завжди, вони молилися і чекали зішестя Святого Духа, як було обіцяно Господом. І нагло зчинився шум із неба, ніби буря раптова зірвалась, і переповнила весь той дім, де сиділи вони. І з'явилися їм язики поділені, немовби огненні, та й на кожному з них по одному осів. Усі ж вони сповнились Духом Святим і почали говорити іншими мовами, як їм Дух промовляти давав.
У цей день був іудейський празник П'ятидесятниці, встановлений в пам'ять дару іудеям закону на горі Синайській, і в Єрусалимі з цієї нагоди перебувала сила людей з різних країн. Почувши незвичайний шум у повітрі, люди почали сходитись до будинку, де були апостоли. Вони почали дивуватись, бо кожен із них тут почув, що вони розмовляли їхньою власною мовою.
Усі ж збентежились та дивувалися, та й казали один до одного: «Хіба ж не галілеяни всі ці, що говорять? Як же кожен із нас чує свою власну мову, що ми в ній народилися? Парфяни, та мідяни, та еламіти, також мешканці Месопотамії, Юдеї та Каппадонії, Понту та Азії, і Фрігії та Памфілії, Єгипту й Лівійських земель край Кірени, і захожі римляни, юдеї й нововірці, критяни й араби – усі чуємо ми, що говорять вони про великі діла Божі мовами нашими!» І всі ж виходили з дива, і безрадні були, і говорили один до одного: «Що ж то статися має?» А інші казали, глузуючи: «Вони повпивались вином молодим!» (Діян. II, 7—13). Тоді апостол Петро став перед людьми та й промовив до них: «Мужі іудейські та мешканці Єрусалима! Нехай вам оце стане відоме, і послухайте слів моїх!
Бо не п'яні вони, як ви думаєте, – бо третя година дня, а це те, що пророк Йоіл передрік» (Діян. II, 14—16).
Далі Петро став їм пояснювати, що той Ісус, якого вони розп'яли, – є Син Божий, Месія, про Якого говорили пророки, що Він воскрес, чого свідки всі ми. Правицею Божою був вознесений, і обітницю Духа Святого прийняв від Отця, якого злив Він на учнів Своїх. Отож, нехай увесь Ізраїлів дім твердо знає, що і Господом, і Христом учинив Бог Його, Того Ісуса, що Його розп'яли ви. Коли вони це почули від Петра, то серцем розжалобились та й почали питати Петра та ін. апостолів, що їм треба робити.
Бог Отець послав до нас Сина на землю; Бог Син навчив нас любити Бога і ближніх, постраждав на хресті за гріхи людей, воскрес і вознісся на Небо, обіцяючи учням Утішителя (Духа Святого); і тепер Цей Дух Святий зійшов на учеників і наповнює засновану Христом Церкву.
Дух Святий зійшов на апостолів не лише для того, щоб просвітити та надихнути їх на труди і подвиги. Він зійшов, щоб залишитися в Церкві Христовій до кінця віків. Апостоли не тільки отримали право і владу роздавати дар Духа Святого віруючим, але й передавати те право своїм наступникам, єпископам, священикам, а ті своїм, і так у нашій Церкві ця спадковість триває й донині. Тому наша православна Церква має найтісніший зв'язок з Христом та апостолами. Наша Церква – це діло Боже, це діло Христа і Святого Духа. Іншими словами, Церкву нашу ми не створили, але отримали її у спадщину від Христа і Духа Святого, від апостолів, від отців і вчителів Церкви. Наша православна віра – це віра апостолів, віра святого князя Володимира, при якому наші предки прийняли її зі Сходу, від греків. Потрібно берегти і цінувати нашу віру…
Празник цей ще називається «Зеленими святами», бо зелене – то барва відновленого життя і зростання.
Тропар свята: Благословенний, Ти, Христе Боже наш, що рибалок премудрими показав, зіславши їм Духа Святого, і ними увесь світ уловив, Чоловіколюбче, слава Тобі.
Місяць по Юрію в римських календарях є святом ром – розалії. Розалії в римлян були святом предків та тим днем, що з нього починається літо. Від римлян це свято перейшло на Балкани, з Балкан – на Україну, а з приходом християнства було злучене з Святою неділею – Тройцею.
В час Зелених Свят цвіте жито і, за народним повір'ям, прокидаються мерці, виходять з води русалки. Люди прикрашають свої житла клечанням і встеляють їх пахучими травами, дівчата плетуть вінки.