Зелений тиждень починається з четверга. У цей день дівчата йдуть на поля, в левади чи в ліс і там плетуть вінки. Вінки плетуть з конвалій, незабудок, васильків, чебрецю, вплітають і полин. З вінками дівчата повертаються в село. (Про цей обряд поширено можна прочитати в кн. Олекси Воропая «Звичаї нашого народу».)
Напередодні дня Святої Тройці, в суботу вранці, до схід сонця, дівчата й молодиці йдуть на левади або в поля рвати запашне зілля: чебрець, полин, любисток, канупер і татарське зілля. Ввечері цього ж дня квітчають свої хати зеленим гіллям клену, липи, ясеня та осики. Перед дверима будівель, на воротях, а також в загороді, де ночує худоба, ставлять гілля зеленої осики.
Гілля й молоді деревця, зрубані в цей день для оздоби двору й хати, називаються клечанням.
В Україні існував звичай – у день П'ятидесятниці, після літургії, йшли хресним ходом до криниць і кропили їх свяченою водою; ті з прихожан, які бажали повного посвячення своїх будівель, виносили до воріт стіл, накривали його скатертиною, а зверху клали хліб-сіль. Священик зупинявся біля такого столу і, прочитавши Євангеліє, заходив до хати і кропив свяченою водою всі стіни, а потім ішов і кропив усі інші будівлі, що були в господарстві.
У «Зелену суботу» здавна існує звичай поминати самогубців та ще тих, що загинули безвісти десь на далеких дорогах, в чужих невідомих краях, а таких у нас в Україні завжди було багато. Були це переважно козаки, а пізніше – вояки-герої, що гинули в боротьбі з ворогом за честь, волю і славу своєї батьківщини – України.
Преображення Господнє (Другий спас)
(6 серпня ст. ст. – 19 серпня нов. ст.)
Ісус Христос у бесідах зі Своїми учнями часто говорив їм, що Йому потрібно йти в Єрусалим. По дорозі в Єрусалим Він їм сповістив: «Оце в Єрусалим ми йдемо, і первосвященикам і книжникам виданий буде Син Людський і засудять на смерть Його… І поганам Його вони видадуть, – на наругу та на катування, і на розп'яття, але третього дня Він воскресне!» (Матв. XX, 18, 19).
Ісус сподобив деяких учнів Своїх бачити Його божественну велич і славу. Серед учнів Христа було троє, яких Він найбільше любив. То були Петро, Яків та Іоан. Будучи в Галілеї, Христос, взявши їх з собою, пішов на високу гору Фавор і став молитися. Під час молитви Ісус преобразився на очах апостолів. Його обличчя раптово перемінилося і засяяло, як сонце, а одяг його побілів, як сніг. І ось з'явились до них Мойсей та Ілля і розмовляли з Ним. І озвався Петро та й сказав до Ісуса: «Господи, добре бути нам тут! Коли хочеш, поставлю отут три шатри: для тебе одне, і одне для Мойсея, і одне для Іллі!» Як він це говорив, ось хмара ясна заслонила їх, і ось голос з хмари почувся, що казав: «Це син Мій Улюблений, що Його Я вподобав. Його слухайтесь!» А почувши це, попадали учні долілиць і полякались сильно. А Ісус підійшов, доторкнувся до них і промовив: «Уставайте й не бійтесь!» Звівши ж очі свої, нікого вони не бачили, окрім Самого Ісуса. А коли з гори сходили, заповів їм Ісус і сказав: «Не кажіть нікому про цеє видіння, аж коли Син Людський із мертвих воскресне» (Матв. XVII, 3—9). Апостоли промовчали і нікому нічого тих днів не казали, що бачили.
У словах Петра: «Господи, добре нам бути…» апостоли на хвилину відчули насолоду Царства Небесного, яке Бог приготував тим, хто любить його. Прийде час, коли Господь Ісус знову з'явиться в славі, в якій Він тоді з'явився Своїм учням, з Ним прийдуть всі викуплені Ним.
Чому Ісус Христос тільки трьом учням показав славу свого Божества? На думку св. Івана Дамаскина, Христос взяв з собою Петра, щоб він, який був прилюдно визнав Христове Божество, почув підтвердження свого визнання і від Небесного Отця. Господь взяв на Фавор Якова, бо він мав бути перший єпископ Єрусалима і перший з апостолів мав віддати своє життя за Христа. Спаситель зробив свідком своєї переміни й апостола Іоана, бо він був Його улюблений учень.
Всі три апостоли, свідки Христової слави на Фаворі, будуть опісля свідками і його агонії в Оливнім Городі. Як глибоко Христова переміна вразила їхні серця, говорить те, що вони про неї писали після багатьох років. Апостол Петро у своїм другім посланні віру в Христа скріплює згадкою про його славне Преображення, кажучи, що вони були «наочними» свідками його величі. Бо Він прийняв від Бога Отця честь і славу, коли до Нього прийшов такий голос від величної слави: «Цей мій Син любий, якого Я вподобав». І цей голос ми чули, як сходив з неба, коли ми були з Ним на святій горі. А св. Євангеліст Іоан із захопленням писатиме у своїй Євангелії: «І ми славу його бачили – славу Єдинородного від Отця, благодаттю та істиною сповненого».
Празник Преображення Господнє належить до великих двунадесятих празників нашої Церкви. Він має один день перед і сім днів попразденства. Цей празник припадає на той час, коли доспівають плоди землі. І від найдавніших часів у Східній Церкві того дня на подяку Богові буває благословення первістків, земних плодів. Цей звичай перейняла християнська Церква від Старого Завіту, який приписував приносити первістки плодів до Господнього Храму. У кінці Виходу читаємо: «Щонайкраще з первоплоду землі твоєї приноситимеш у дім Господа, Бога Твого». «Як увійдете в землю, – сказано в книзі Левіт, – що оце хочу вам дати, і там жатимете жниво, то принесете сніп, первоплід ваших жнив, священикові».
Звичай благословити в церкві первоплоди вже приписують Апостольські правила з кінця 3-го віку. Апостольські постанови (4-й вік) мають молитву на свячення первоплодів. Шостий Вселенський Собор 691 року говорить про благословення первоплодів винограду і пшениці.
У Греції в серпні дозрівають виноград і пшениця. В Україні виноград замінено яблуками й іншими фруктами.
Тропар свята: Преобразився Ти на горі, Христе Боже, показавши ученикам Твоїм славу Твою, скільки їм можна було. Нехай засяє і нам грішним світ Твій споконвічний молитвами Богородиці, Світодавче, слава Тобі.
Колись правовірні селяни до цього дня не їли садовини, бо це вважалось гріхом. Певернувшись із церкви, родина сідала за стіл і обідала: їли яблука з медом і запивали виноградним або яблуневим вином – «щоб садовина родила».
В середній смузі України в цей час можливі вранці заморозки, а тому й кажуть: «Прийшов Спас, держи рукавиці про запас!»
Спасом є два тижні посту – спасівка. Існує легенда, що спасівка – це є продовження Великого Посту. Бог призначив до Великого посту дев'ять тижнів, а святі отці почали просити Бога, щоб розділив піст, бо людям важко витримати довгий піст. Тоді Бог розділив той піст на дві частини: сім тижнів весною перед Великоднем і два тижні в кінці літа перед Спасом. Ось чому за народним віруванням у спасівку треба так само постити, як у Великий Піст. Свято Спаса – це день поминання померлих родичів; за народною міфологією, це третій виступ мерців на світ у весняно-літньому сезоні: мерці з'являються на Страсний Четвер, на Зелені Свята і на Спаса.
Успіння Божої Матері
(15 серпня ст. ст. – 28 серпня нов. ст.)
З усіх свят, встановлених Церквою на честь Богоматері, найбільшим є празник її святого і славного Успіння. Двотижневим постом ми готуємо себе до святкування цього дня.
Смерть Матері Божої називається Успінням на знак того, що Вона нібито заснула на якусь хвилину, а тоді, наче сон, отрясла з очей мертвотність гробу, побачила безсмертне життя і Господню славу.
В Діях святих апостолів сказано, що після Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа апостоли повернулись з гори Елеонської в Єрусалим і там жили всі разом, чекаючи зішестя Духа Святого. З ними була і Матір Божа, Яка в цей час жила у св. Іоанна Богослова, молилася, постійно згадувала про Свого Божественного Сина.
Вона була з апостолами під час зішестя Святого Духа на апостолів. Із численних переказів і праць отців Церкви відомо, що після зішестя Святого Духа на апостолів Богородиця лишилась в Єрусалимі, відвідувала ті місця, де ходив і проповідував її Син Ісус Христос і не хотіла полишати країну, для Неї дорогу і священну.
Та цар Ірод Агриппа почав переслідувати Церкву Божу, язичники та іудеї, які ненавиділи Матір Божу за те, що її люблять християни, хотіли вбити її. Тоді Вона, разом з Іоанном Богословом, пішла з Єрусалима і прибула в Ефес. В Ефесі Вона відвідала єпископа Кіпрського Св. Лазаря, якого воскресив Спаситель, а також гору Афонську. Коли гоніння на християн закінчились, Пресвятая Діва повернулась у Єрусалим і поселилась знову в домі Іоанна Богослова на Сіоні.