Одного разу Вона, як завжди, пішла на Елеонську гору і там під час молитви побачила перед Собою архангела Гавриїла, який тримав у руках райську маслинову гілку.
Він подав їй гілку і сказав: «Твій Син і Бог наш жде Тебе з ангелами, архангелами і всіма небесними силами. Через три дні Ти преставишся, і Він вознесе Тебе, Матір Свою, в небесне Своє Царство, де Ти будеш жити з Ним вічно». З великою радістю почула Богородиця звістку про свою близьку кончину і, поклонившись до землі своєму небесному вісникові, від усієї душі подякувала Господові за обіцяну їй милість. Повернувшись додому, Вона розповіла Богослову все, що бачила і чула, і почала готуватись до своєї кончини. Вона прибрала свою світлицю, як до великого свята, зробила свої останні розпорядження, просячи, щоб її поховали в Гетсиманії, там, де лежали її батьки та праведний Іосиф, і вручила Іоанну райську ангельську гілку з тим, щоб, за повелінням ангела, він ніс її перед гробом її під час похоронної процесії, їй дуже хотілося ще раз побачити тут, на землі, зібрання всіх апостолів. І сталося чудо, про яке так зворушливо співає Церква: «На безсмертне Твоє Успіння, Богородице Мати життя, чудесно зібралися розсіяні по всьому світі апостоли». Вони дуже здивувались, коли побачили один одного, і тільки тоді, коли Іоанн Богослов розповів їм про близьку кончину Матері Божої, апостоли збагнули, для чого їх Господь зібрав таким чудесним чином.
Апостоли зажурились, що бачать Божу Матір востаннє, і, обливаючись слізьми, ледве відповідали на її запитання про їхні апостольські труди в справі проповіді слова Божого. Вона утішала їх. «Не плачте, друзі і учні Христові, – говорила Вона їм, – і не засмучуйте Моєї радості вашим горем. Я йду до Сина Мого і Бога вашого, а ви, поховавши Моє тіло, повертайтесь кожний до своєї справи». Коли настав час кончини Пресвятої Діви, о першій годині дня у світлиці раптом засяяло яскраве світло божественної слави, дах дому розкрився, і чудне видіння побачили присутні.
Сам Господь Ісус Христос зійшов з неба із Ангелами і святими. «Величає душа Моя Господа, – скрикнула Матір Божа, – і радіє Мій дух у Бозі, Спасі Моїм, що зглянувся Він на покору Своєї раби!» З цими словами Вона підвелась із смертного ложа назустріч Спасителю і передала душу Свою в руки Свого Божественного Сина. Тоді всі почули спів ангельського хору, який повторював слова, якими архангел Гавриїл вітав Пресвяту Діву Марію в час благословення. «Радуйся, Благодатная, Господь із Тобою! Благословенна Ти між жонами!» Всі присутні дивились на це чудне видіння зі страхом і благоговінням. На іконах душу Пречистої зображають у вигляді немовляти.
У день поховання апостоли підняли труну з тілом Божої Матері й зі співом псалмів пронесли її через місто Єрусалим у Гетсиманію; спереду йшов Іоанн Богослов і ніс сяючу яскравим небесним світлом гілку райської маслини. Багато люду із запаленими свічками супроводжували Пречисте Тіло Богоматері. Жителі Єрусалима, іудеї, побачивши цей чудесний похід, виходили з домів і приєднувались до процесії.
Це не подобалось іудейським священикам і старійшинам. У переказах мовиться, що один з них, зухвалець Афоній, кинувся до гроба і хотів було його перекинути. Але ангел Господній невидимим мечем відсік йому руку. Афоній тут же розкаявся, і Апостол Павло зцілив його. Апостоли поховали тіло Богоматері в печері і завалили вхід до неї великим каменем. Три дні не відходили вони від гробниці і молилися.
На третій день до Єрусалима прибув відсутній на похороні апостол Хома. Аби дати йому можливість попрощатися з Тілом Божої Матері, відвалили камінь, який закривав печеру, але Тіла Богоматері там не знайшли. На місці, де було Тіло, лежала лише плащаниця, яка покривала Його.
Вернувшись додому, апостоли зібрались за спільною трапезою і, як завжди, лишили одне вільне місце і, як завжди, поклали хліб на честь воскреслого Господа Ісуса. Після трапези вони, як завжди, піднесли хліб, названий частиною Господа, вигукуючи: «Господи Ісусе Христе, допомагай нам!»
Вони молились, дивлячись на небо, і раптом почули над собою ангельський спів і побачили у хмарах Божу Матір, в оточенні ангелів і святих. «Радуйтеся, – сказала Вона їм, – Я завжди буду з вами». Святі апостоли, вклонившись, промовили: «Пресвятая Богородице, помагай нам!» Тут тільки вони зрозуміли і повірили, що Богоматір на третій день по Своєму успінню воскресла.
В пам'ять про цю подію Свята Церква встановила 15 серпня празник Успіння Пресвятої Богородиці, якому 14 серпня буває предпразництво Успіння Божої Матері. В пам'ять того, що Пресвята Діва певний час до Своєї кончини постила, Св. Церква встановила Успенський Богородичний піст, який починається 1 серпня і закінчується 15 серпня.
Тропар свята: У родах зберегла Ти дівоцтво, а після смерті не покинула світу, Богородице, прийшла-бо Ти до життя, бувши Матір'ю Життя, і молитвами Твоїми визволяєш від смерті душі наші.
Різдво Пресвятої Богородиці
(8 вересня ст. ст. – 21 вересня нов. ст.)
Різдво Пресвятої Богородиці є велике двунадесяте свято. Господь, перш ніж народитися на землі як людина для спасіння світу, приготував Свою Пречисту Матір. Вона народилась у Галілейському місті Назареті, від праведних і добропорядних батьків Іоакима та Анни. Єпіфаній говорить: «Іоаким – значить приготування для Господа, або від Іоакима приготувався храм Господа, тобто Пресвятая Діва Марія; Анна – благодать, тому що Іоаким і Анна одержали благодать через зачаття від них благословенної Діви». По батькові Діва Марія походить од роду царського, по матері – від архієрейського, і таким чином Вона вінчана славою і честю; славою – бо від кореня царського проросла, честю – бо з архієрейського племені виросла.
Батьки Діви Марії дожили до глибокої старості, але не мали дітей. Вони дуже сумували через це, часто молилися Богові і просили Його, щоб дарував їм дитя. І при цьому дали обітницю – коли в них народиться дитя, то вони Його посвятять на служіння Богові.
Після довгих чекань і молитв це бажання Іоакима та Анни здійснилося. У них народилась дочка, яку щасливі батьки назвали Марією. Так назвав її Ангел, який сповістив про її народження. «Марія або Маріам, – говорить святий Єпіфаній, – означає Володарка і надія. Бо Вона мала народити Господа, який є сподівання народів». «Марія, ставши Матір'ю Творця, – говорить святий Дамаскін, – дійсно стала володаркою всіх народів».
На спомин Різдва Пресвятої Богородиці з давніх-давен встановлено Церквою свято. Згадка про це свято дійшла до нас із IV ст., коли рівноапостольна Єлена побудувала храм у пам'ять про народження Матері Божої. Відомості про святкування можна знайти також у записах святого Іоанна Золотоустого, святих Прокла, Єпіфанія і Августина. Святкування Різдва Богородиці описується в служебнику Галасія (V ст.). Тоді ж Анатолій, єпископ Константинопольський, написав на день Різдва Богородиці стихирі, що їх і зараз співають у Церкві. В VI ст. про святкування Різдва Богородиці згадує святий Григорій Двоєслов у своєму секрементарії. В цьому ж столітті Стефан Світоградський, в VII – Андрій Крітський, Сергій – патріарх Константинопольський, у VIII – Іоанн Дамаскін, Герман – патріарх Константинопольський, у IX – Іосиф Студит прославили Різдво Богородиці багатьма піснями, які і нині співають в Церкві в дні святкування Різдва Діви Марії. З давніх-давен оспівуємо святе народження Твоє, шануємо благословенне зачаття Твоє, Богом обрана Невісто й Діво.
Святкуючи Різдво Богородиці, Церква і священики прославляють найвищу ступінь наближення Божества до людей, Його благодатне єднання з ними в образі Діви, народженої з благословення Божого.
«Сьогодні неплідна Анна породила Діву божественну, призначену бути Матір'ю Царя всіх і Сотворителя, Христа Бога», – оспівує Церква при Богослужінні. – «Величаємо Тебе, Пресвята Діво, і шануємо Твоїх родителів, і всехвальне славимо народження Твоє», – співають величальну Богородиці.
Святий Андрій Крітський у своєму слові на день Різдва Пресвятої Богородиці говорить: «Нинішнє свято є для нас початок свят. Воно служить провісником благодаті і істини». За словами святого Іоанна Дамаскіна: «День Різдва Богородиці є свято всесвітньої радості, тому що Богородицею весь рід людський обповився і смуток праматері Єви змінився на радість».