На прикладі Богоотців Іоакима і Анни, які посвятили свою дочку з юних літ Богу, ми бачимо, що християнським батькам потрібно з ранніх літ виховувати дітей благочестивими. Ознайомлення дітей із Божественним і святим словом Церкви і Слова Божого допомагає їм стати чуйними, добрими людьми.
Введення у храм Богородиці є великий, вселенський двунадесятий празник.
Тропар свята: Сьогодні початок Божого змилування і провіщення про спасіння людей. В храмі Божому Діва велично з'являється і про Христа всім сповіщає, їй же і ми голосно заспіваємо: радуйся, здійснення Божого піклування.
Це свято в народі називають Введіння. Початок нового господарського року у введінських повір'ях виступає досить виразно. Хто в цей день вранці прийде першим до хати, той буде першим «полазником» на новий господарський рік. За народним віруванням перший полазник приносить до хати щастя або невдачу.
Якщо перший ввійшов молодий гарний чоловік, а до того ще із грішми – добра ознака: ввесь рік у хаті будуть усі здорові і будуть «вестися» гроші. Якщо увійде до хати старий кволий чоловік, а до того ще й бідний – погана ознака: і хворі в хаті будуть, і злидні заведуться… А найгірше, як увійде до хати стара жінка – «то вже добра не жди»… Недобрий знак, якщо в цей день хтось із сторонніх приходить що-небудь позичити.
У східних районах України зберігався дивний звичай серед «дівчат-чарівниць» святити воду в ніч проти Введіння. Говорилося, що така «свячена» вода годиться на «привернення» парубка до дівки.
На Поділлі ранком на Введіння молодиці обсипали колись своїх корів сім'ям та мастили маслом вим'я – «щоб давали багато молока».
У багатьох селах України ворожили по різних прикметах, який буде врожай в наступному році. Деякі з прикмет оформились в приповідки, як ось:
«Скільки на Введінні води, стільки на Юрія трави», «Як є на Введіння вода, то буде в мисці молоко», «Як Введіння мостить мостки, а Микола забиває гвіздки, то люта зима буде».
На Слобожанщині селяни кажуть, що в цей день Бог відпускає праведні душі подивитись на своє тіло: «Душа видить своє тіло, тому й Видіння».
У різних місцевостях святкують це свято по-різному, але скрізь спостерігається одна тенденція – накликати багатство та добробут на майбутній рік.
Святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії
(17 вересня ст. ст. – 30 вересня нов. ст.)
У II ст. за царювання імператора Адріана жила в Римі вдова-християнка, на ім'я Софія. У неї було три дочки, яких вона назвала іменами трьох християнських чеснот: Віри, Надії і Любові. Вона виховувала їх в страхові Божому, навчала їх читати Євангеліє і вселяла в них твердість духу і віру в Господа нашого Ісуса Христа. До імператора дійшли чутки про те, що вдова – християнка. Він покликав її до себе. Довідавшись од самої Софії, що вона та її діти християни, – він доручив наглядати за ними жінці-язичниці і через три дні викликав Софію на суд.
Ці три дні Софія провела в молитві і в розмовах з дітьми. В той час лиха доля чигала на християн, їх жорстоко переслідували за те, що вони не визнавали богів язичників.
У призначений день Софія з дітьми прийшли до Адріана. Побачивши юних святих дів (Вірі було 12 років, Надії – 10, а Любові – 9 років), імператор почав умовляти їх поклонитися ідолам. Він обіцяв навіть удочерити їх, якщо вони виконають його прохання. Але сестри були непохитними, вони твердо стояли на тому, що в них один отець – Бог і вони з радістю готові постраждати і вмерти за Христа.
Тоді імператор звелів піддати жорстокому катуванню старшу сестру. Вона зазнала страшних мук, але просила матір і сестер молитись і бути вірними Богу до кінця. Знісши пекельні катування, лишалась цілою і здоровою, та за наказом свого мучителя поклала голову на плаху. Кат відрубав їй голову. Сестри наслідували її приклад. Молились, страждали і славили в молитвах єдиного Бога. Обом їм відрубали голови.
Софію не катували. Адріан вирішив, що досить з неї того, що вона бачила муки і смерть своїх дочок. Він переконався, що ніякі катування не похитнуть її віри, тому відпустив її і дозволив забрати тіла закатованих дочок. Вона поховала їх, а на третій день сама померла на їхній могилі.
Тропар свята: Мучениці Твої, Господи, через страждання своє прийняли вінок нетління від Тебе, Бога нашого, бо, маючи кріпость Твою, мучителів перемогли й навіть спокусу диявола знищили. За молитви їх спаси, Боже, душі наші.
Покрова Пресвятої Богородиці
(1 жовтня ст. ст. – 14 жовтня нов. ст.)
За царювання Льва VI Філософа (886—911), у 910 році, під час вторгнення сарацин до Грецької імперії, св. Андрій Юродивий та його учень Єпіфаній, перебуваючи 1 жовтня в Константинопольському храмі, де зберігалась риза Богородиці, під час всеношного недільного співу побачили в повітрі чудесне з'явлення Пресвятої Діви Богородиці в оточенні пророків, Апостолів і Ангелів. Вся осяяна сонячним світлом, Вона молилася за грішників і покривала християн чесним своїм омофором. Побачивши це з'явлення, Андрій запитав свого учня Єпіфанія: «Бачиш, брате, царицю і Богиню всіх, яка молиться за весь світ?» – «Бачу, святий отче, і жахаюсь», – відповів йому Єпіфаній. З'явлення було прославлене спочатку тими, що молились у храмі, а згодом в усьому Константинополі.
Мешканці Константинополя, почувши про це з'явлення, зраділи, що Бог молитвами Заступниці визволить усіх від біди, яку заподіяли їм вороги, що вдерлися в їхню імперію. І справді, невдовзі після з'явлення ворогів Церкви було переможено.
Честь встановлення цього свята належить Російській церкві, яка з самого початку ввірувала у покрову Богоматері і освятила день з'явлення його урочистим святкуванням. З'явлення сталося 1 жовтня, і в цей день Церква встановила свято Покрова Пресвятої Богородиці. Прославляючи свою небесну Заступницю, Церква співає: «Сьогодні ми, православні люди, радісно святкуємо, осяяні Твоїм, Божа Мати, явлінням, і, здіймаючи очі до Твого пречистого образу, уклінно просимо: покрий нас чесною Твоєю покровою й визволи нас від усякого зла, благаючи Сина Твого, Христа, Бога нашого, щоб спас душі наші».
«Величаємо Тебе, Пресвята Діво, і шануємо покрову Твою святу, бо Тебе бачив святий Андрій у церкві, як за нас Ти Христу молилася».
Це свято велике, тож, окрім Божої служби, Православна Церква служить акафіст Покрову Богоматері. В акафісті часто повторюються слова: «Радуйся, Радосте Наша, покрий нас від всякого зла чесним твоїм омофором». Омофором називається довга широка тканина, прикрашена хрестом, яку носять єпископи під час богослужіння. Омофор оперізує їхні рамена і звисає додолу. Омофор знаменує собою особливу благодать Божу, якою наділений єпископ, і те, що він турбується про всяку людину, яка заблукала чи відстала від Церкви.
Покров Божої Матері для Православної Церкви засвідчують спогади про різні випадки благодатної допомоги Матері Божої віруючим, які були в нашому краї. Можна, скажімо, пригадати заступництво Почаївської Божої Матері.
На Запоріжжі була церква святої Покрови, і запорізькі козаки вважали святу Покрову своєю покровителькою.
Існує переказ, що після зруйнування москалями Запорізької Січі 1775 року козаки, які пішли за Дунай, під ласку турецького султана, на еміграцію, взяли з собою і образ Пресвятої Покрови.
Час святкування Покрови – це був саме сезон сватань та весіль. Дівки, яким уже надокучило дівувати, молилися: «Свята Мати, Покровонько, накрий мою головоньку хоч ганчіркою, аби не зосталася дівкою».
Люди примічали погоду: якщо на Покрову вітер віяв з півночі, то це знак, що зима буде холодна і з великими снігами, а як з півдня, то тепла.
Українська Повстанська Армія (УПА), що постала в час Другої світової війни як збройна сила проти гітлерівської і більшовицької окупації, – теж обрала собі свято Покрови за день Зброї, віддавшись під опіку святої Матері Богородиці. Таким чином, Покрова святкується в нас не тільки як релігійне, а й національне свято.