Відтоді св. Миколай допомагав усім, хто потребував його ласки. Своїми молитвами він утихомирює бурю на морі, рятує хворих і без ліку творить добрі діла. За такий великий і ревний труд він одержав сан архієпископа в місті Мірах. Він не пишався тим, що посів таке високе становище в Церкві Христовій. Навпаки, він носив простий одяг, їв один раз на день, не прагнув до розкоші, пив лише воду, не досипав ночей, молячись. Усіх його чеснот не можна перелічити й переказати, бо їх безліч. Двері його серця відчинені для всіх, хто може з вірою просити його допомоги, а він нікому не відмовляє в пораді і дарує втіху.
Під час гоніння в Римській імперії на Церкву Христову, за царювання Діоклетіана і Максиміана, святитель Миколай був схоплений і кинутий до в'язниці. За царювання Константина Великого св. Миколай був визволений з тюрми і повернувся до свого приходу.
У 325 році св. Миколай був присутній на першому Вселенському Соборі, де ревно захищав Православну Церкву.
У грудні 343 року великий святитель помер. Тіло його було поховане в соборному храмі міста Мір.
У VII ст. св. Андрій Критський написав хвалебні вірші святому Миколаю, називаючи його великим чудотворцем. У VIII ст. св. Іоанн Дамаскін, у IX – Феофан і Візантій на честь чудотворця Миколая склали багато хвалебних пісень, які нині співають на Богослужінні.
За царювання Алексія Комнина (1081—1118) в 1087 р. по Р. X. нетлінні мощі святителя Миколая були перенесені в місто Бар у Південній Італії. Це сталось після того, як варвари захопили Лікійське місто Мір і спустошили його. Пресвітеру з міста Бар уві сні св. Миколай заповів перенести мощі з міста Мір у місто Бар. Коли пресвітер розповів про це людям, близьким до Церкви, ті дуже зраділи великому дару Божому. Вони відправили знатних людей і священиків на кораблі в м. Мір, де відшукали раку з мощами і перенесли її на корабель. При цьому дуже багато людей зцілилося. 11 квітня вони вирушили з Мір, а 9 травня прибули в Бар. Жителі міста вийшли зустрічати корабель із свічками і з піснями. Вони з радістю і честю прийняли святі мощі угодника Божого і поклали їх у церкві Іоанна Предтечі.
У той час місто Бар було під управлінням Константинопольського патріарха, і жителі його сповідували віру Православної східної Церкви. В XII ст. нармани завоювали всі грецькі володіння в Італії. Папи, перебуваючи в добрих стосунках з нарманами, утвердили в Греко-італійській церкві свою владу. Замість влади Константинопольського патріарха, замість грецької ієрархії і Богослужіння почали вводити Латинську. Ця зміна сталась через сто років по перенесенню мощів чудотворця Миколая.
Вдячні жителі м. Бар побудували на честь чудотворця Миколая чудовий кам'яний храм, встановили золоту раку. На третій рік після перенесення мощей, зібравши з навколишніх міст архиреїв і священиків, при великій кількості людей урочисто перенесли мощі св. Миколая з церкви Іоанна Предтечі в новозбудований храм і поклали в приготовлену раку в олтарі.
Перенесення мощей св. Миколая святкується 9 травня (ст. ст.).
У Київській Русі празник перенесення мощей святителя Миколая з Мір у Бар встановлений за Київського митрополита Іоанна II і Київського князя Всеволода (1078—1093).
У своїх піснях на честь св. Миколая Церква співає: «На висоту чеснот підніс ти себе і славним чудотворцем у Мирях явився; почиваючи тілом у Барі, духом ти всюди одвідуєш вірних і всіх із біди визволяєш, достойно честь приймаючи, між святителями прославлений угодниче Христовий».
Тропар свята: Правилом віри і образом лагідності, учителем повздержности явила тебе твоєму стаду всіх речей істина. Ради цього придбав ти смиренням високе, убогістю – багате, отче, священноначальнику Миколаю. Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші.
Це – веселе народне свято. Колись господарі варили пиво, скликали гостей: пили, гуляли, веселились. А по обіді запрягали найкращі коні в «козирки» і з піснями та веселими вигуками їздили навколо села – «бо ж треба знати, чи слизький сніг цього року випав!»
Хто перший прийде вранці до хати, той буде першим «полазником». Добре, щоб це була добра людина.
У народних легендах та переказах святий Миколай боронить людей перед стихійним лихом, а найбільше – на воді. Всі одеські рибалки в своїх куренях мали образ св. Миколая. Виходячи в море на промисел, рибалки брали з собою образ святого чудотворця.
В Галичі св. Миколай роздає дітям подарунки.
Найменування господнє. Новий церковний рік. Василія Великого
(1 січня ст. ст. – 14 січня нов. ст.)
Обрізання – це священнодійство старозавітної Церкви, що було прообразом християнського таїнства св. Хрещення, яке відбувалось у іудеїв над восьмиденним народженим хлопчиком.
Бог у своєму заповіті Аврамові говорить: «А кожен чоловічої статі восьмиденний у вас буде обрізаний у всіх ваших поколіннях, як народжений дому, так і куплений за срібло з-поміж чужоплемінних, що він не з потомства твого» (Бут. XVII, 12).
Ісус Христос, який по плоті із роду Авраама, був також обрізаний в цей день, – восьмий від народження Свого, і названий Ісусом – тим ім'ям, яке було передвіщено Пресвятій Діві Марії Архангелом Гавриїлом: «І ось ти в утробі зачнеш і Сина породиш, і даси Йому ймення Ісус» (Лук. І, 31).
У цей день святкується і найменування Господнє. В Євангелії від Луки сказано: «Коли ж виповнились вісім днів, щоб обрізати Його, то Ісусом назвали Його, як був Ангел назвав, перше ніж Він в утробі зачався» (Лук. II, 21).
Ім'я Ісус є скарбниця і запорука нашого спасіння і поклоніння. Про величність цього імені провіщали пророки, кажучи, що «спасе Він людей Своїх від їхніх гріхів» (Матв. І, 21).
Перед Вознесінням на небо Сам Господь сказав Своїм учням, що хто ввірує, то супроводити будуть його ознаки такі: «У Ім'я Моє демонів будуть вигонити, говоритимуть мовами новими, братимуть змій; а коли смертодійне що вип'ють, – не буде їм шкодити; кластимуть руки на хворих, – і добре їм буде!» (Марк. XVI, 17).
Ім'ям Ісуса апостоли оздоровлювали, зцілювали людей. Ім'я Ісуса вище всякого імені.
Свято обрізання і найменування Господнє святкується один день. Служба Божа в цей день відбувається на честь цієї події і в пам'ять св. Василія Великого.
Василій Великий, архієпископ Кесарії Каппадокійської, народився близько 329 року по Р. X. в Кесарії у сім'ї багатих і благочестивих батьків. В дитинстві виховувався у своєї бабусі, св. Мокрини. Поняття про Бога одержав з раннього дитинства, і Віра в Нього зростала з його віком. Одержавши перші знання в сім'ї, як пчілка, що збирає мед з квітів, Великий Василій потягнувся до знань і поступив на навчання в училище. Він був риториком серед риториків, філософом серед філософів, а особливо, не маючи сану священика, священиком серед християн. Найбільше він займався любомудрієм. Сам Бог послав його у Візантію в м. Афіни, де його прийняли на навчання не як новачка, а як вже відому людину. Маючи великі успіхи в навчанні, Василій Великий не забував про Бога. Він пише про себе, що ніколи погано не думав про Бога і ніколи не міняв своїх поглядів і понять про Бога, які мав раніше, які одержав у дитинстві від блаженнішої матері своєї і бабки Мокрини.
Після закінчення навчання йому запропонували посаду адвоката і учителя. Але він відмовився і повернувся в Кесарію. Тут він почав вивчати досконало Євангеліє, життя глибоковіруючих людей, які не думали про своє тіло, а тільки про душу.
Він вирушає в Єрусалим і там приймає святе хрещення. Спочатку читає і тлумачить народу святі книги, а згодом стає єпископом. Та перед цим він їде в Понт і стає настоятелем тутешнього монастиря. Багато часу віддає молитвам і посту. Разом із своїм товаришем Григорієм сумлінно вивчає Св. Письмо.
За царювання Константія Василій повернувся в Кесарію. В 362 році він був рукоположений в сан диякона і в цьому сані був присутній на соборі в Константинополі. Невдовзі був висвячений в сан пресвітера Євсевієм Кесарійським. Його чесноти, розум і служіння Богу і Церкві поставили його вище від інших служителів Церкви. Євсевій, за своєю людською ревністю, почав висловлювати проти Василія неблагодатні думки. Василій залишив Кесарію і знову вирушив до Понту. Тут він написав свої тлумачення Святого Письма і правила, які необхідні для кожного християнина.