Григорій Богослов все зробив для того, щоб примирити Василія з Євсевієм. З пустині Євсевій відкликає Василія для загального добра Церкви.
Василій став проповідувати слово Боже. Завжди виступав з проповідями, без підготовки проповідуючи кожен день. Написав молитву (літургію) для служіння в Церкві.
Після смерті Євсевія Василій Великий був обраний архіпастирем Кесарійської Церкви. Майже щодня проводив богослужіння. На одному з богослужінь був цар. Василій же вдав, що не помітив його і не приніс йому дари. Цар розгнівався і підписав указ, щоб вислати Василія із Кесарії. Але в царя був хворий син – Галат. Ніякі ліки і лікарі не допомагали йому. Мати сина докоряла цареві, що син хворий тому, що цар виступає проти Бога і Церкви та її вірного слуги Василія Великого. Василій прийшов до постелі хворого, прочитав молитви, і той видужав. Молитвою Василій зцілював багатьох людей.
На думку Василія, багатство означає не мати для себе нічого, жити з одним Христом. Він не мав багатої одежі і харчувався лише самим хлібом, сіллю і водою, обнімав недужих, як братів.
Св. Василій і в сані єпископа підтримував чернецтво. В Кесарії було відкрито кілька чоловічих і жіночих монастирів. Він також влаштував будинок для старців і бідних прочан, який називався Василіадою. Він часто туди приходив, утішав і наставляв їх.
Св. Василій мав слабке здоров'я. Ось настав час помирати. Він ще зміг помолитися перед смертю. Та сталось чудо. Його відвідав відомий на той час лікар Іосиф єврей. Лікар сказав, що якщо св. Василій доживе до завтрашнього дня, то він охреститься в ім'я того, в кого той вірить. Василій просив Господа, щоб той дарував йому декілька годин життя, аби спасти душу невіруючого. Коли на другий день лікар застав Василія живого, то впав на коліна біля його постелі й сказав, що він вірить в Бога.
Василій пообіцяв йому, що сам його охрестить. Коли настав час хрещення, Василій став перед олтарем, провів Богослужіння і охрестив невірного. Служба відбулась першого січня 379 року. Того ж дня, на 50 році від народження, він помер.
Тіло його виносили святі отці. Було багато народу. Кожен хотів торкнутись труни і облачения святого отця. Всі люди плакали.
Після смерті Св. Василія Церква почала святкувати пам'ять про нього. Із стародавніх переказів відомо, що нетлінні мощі Великого Василія перенесені в Італію і знаходяться в Римі.
Тропар Господу Ісусу Христу: На престолі очевидному на небі з Отцем безпочатковим і божественним Твоїм Духом пробуваючи, благозволив Ти родитися на землі від Діви непорочної Твоєї Матері, Ісусе, через те й обрізаний був Ти, як людина восьмиденна. Слава всемилостивому Твойому зволенню, слава піклуванню Твоєму, слава завітанню Твойому, єдиний Чоловіколюбче.
Тропар Василію: Пролунала проповідь Твоя по всій землі, що прийняла слово Твоє, котрим побожно навчив Ти, людські звичаї добре впорядкував Ти, віконосче, преподобний отче Василію, моли Христа Бога за спасіння душ наших.
У народі перед Новим Роком – Щедрий Вечір. Це залишок стародавнього, імовірно, дохристиянського звичаю. За християнським календарем – це день преподобної Меланії. У народній традиції обидва свята об'єднались, і тепер маємо Щедрий Вечір, або свято Меланки.
У Західній Україні в цей день ходять щедрувати. Готують багату вечерю з дванадцяти страв. Обов'язково, щоб була кутя з медом, маслом і волоськими горіхами.
А коли вже починає світати на другий день, то йдуть посівати зерном. Зерно беруть у рукавицю або в торбину. Спочатку йдуть до хрещених батьків та інших родичів і близьких. Коли посівальник зайде в хату, то сіє зерном і поздоровляє з Новим Роком.
Перший посівальник на Новий Рік звичайно буває і першим «полазником» – приносить до хати щастя. За народним віруванням, дівчата щастя не приносять – тільки хлопці, а тому посівати дівчатам не годиться.
На Новий Рік є дуже багато прикмет. Окремі з них.
Якщо ніч проти Нового Року тиха і ясна, буде щасливий рік не тільки для людей, а й для худоби.
Якщо сонце весело зійде, ввесь рік буде щасливий, а особливо добрий буде врожай садовини.
Якщо іній рясно вкриває всі дерева, буде врожай на збіжжя.
«На Новий Рік не годиться пити по одній чарці, а все по дві, щоб старі в парі жили, а молоді собі пару знайшли!» – так промовляють за новорічним обідом, коли гостей приймають.
Собор трьох святителів – Василія Великого, Іоанна Золотоустого, Григорія Богослова
(ЗО січня ст. ст. – 12 лютого нов. ст.)
За переказами Церкви, празник на честь трьох святителів Вселенської Церкви встановлений у 1706 році після того, як всі три святителі з'явились єпископу Євхаітському Іоанну і попросили його встановити в пам'ять їх один празник: «Об'яви християнам, – сказали вони, – щоб вони залишили даремну суперечку про наші переваги. Так, як в житті своєму ми старались бути єдинодушними, так і після смерті бажаємо однодумності віруючих». Дійсно, всі три святителі жили і діяли в один час, і важко сказати, який з них мав більше значення в історії Церкви.
Св. Василій Великий народився 329 року в Кесарії Каппадокійській у благочестивій і багатій сім'ї. Першу освіту він одержав від своєї баби Мокрини (яку в своїх творах називав знаменитою жінкою). Навчався в училищі в Кесарії, де він подружився із Св. Григорієм Богословом, який був на рік старший від Василія.
З Кесарії юнаки перейшли на навчання в кращу школу Візантії, а потім в Афіни, де фундаментально вивчали всі науки того часу. Після закінчення навчання Василію Великому запропонували роботу вчителя і адвоката, але він бажав інших пізнань, прагнув до іншої вищої мети і повернувсь на батьківщину до своєї сім'ї. Баба його вже померла, але старша його сестра Мокрина мала на Василя великий вплив і направила всі його помисли на вивчення християнської віри. Під впливом Євангельських проповідей Василій здійснив подорожі по Палестині, Сирії, Єгипту і, ознайомившись із подвижницьким життям святих пустинників, вирішив посвятити себе служінню Богу і 30-и років од роду прийняв святе хрещення. Ставши повністю християнином, він відправився в Понтійську пустелю і в убогій хатині молився і відмовляв собі в усьому необхідному. Разом з ним був його товариш Григорій Богослов.
Слава про святе життя Василія Великого поширювалась довкола. Він був викликаний в Кесарію і прийняв спочатку сан диякона, потім священика і зрештою єпископа. В цьому сані він прославився своїми проповідями, на які збиралося багато народу, і своїми численними творами. Але за царювання імператора Валента святителя почали переслідувати за його тверді переконання і віру Христову. Але в царя був хворий син – Галат. Ніякі ліки і лікарні не допомагали йому. Мати сина докоряла царя, що син хворий тому, що цар виступає проти Бога і Церкви та її вірного слуги Василія Великого. Василь Великий молитвами зцілив хворого сина. В нього були й інші випадки зцілення. Невдовзі, не досягши 50-річного віку, Василій Великий 1 січня 379 року помер. Церква вшановує в цей день кончину святителя і служить літургію, яку склав Василій Великий, десять раз на рік: 1 січня, в п'ять неділь Великого Посту, в четвер і суботу Страсної неділі, у Святий Вечір перед Різдвом Христовим і Богоявлениям або в дні самих свят, коли святвечір припадає на суботу і неділю. Св. Григорій народився в 328 році у Каппадонії в місті Назіанзі. Його батько був язичник, але завдяки своїй дружині став християнином. Закінчивши навчання в один час з Василієм Великим, він повернувся додому, а пізніше, в ЗО років, прийняв хрещення і поселився разом з Василієм у Понтійській пустині. Та довго вони разом не жили. Василій Великий був викликаний в Кесарію для боротьби з аріанською єресью, а Св. Григорій повернувся додому і допомагав батькові в управлінні Назіанської церкви, де він був єпископом. Після смерті батьків Св. Григорій виїхав у Селевкію, де дізнався про смерть свого друга Василія Великого і хотів останні дні життя свого закінчити в монастирі Св. Фекли, але був викликаний у Константинополь, де віруючі терпіли гоніння від аріан та інших лжевчителів. Приїхавши в Царгород, він побачив, що всі церкви були в руках аріан. Свої проповіді він проводив у приватному будинку, який згодом був перетворений на церкву. Свою церкву він назвав церквою Воскресіння, тому що мав надію на воскресіння православної віри. Скоро слава нового проповідника поширилась на всю округу. Його красномовність була така переконлива, особливо коли він розкривав вчення про Боже Слово, тобто про Сина Божого, що його було названо Богословом. Імператор Феодосій, палкий захисник православної віри, прибувши в Царгород, повернув усі церкви православним і призначив Св. Григорія єпископом Константинопольської церкви. Тоді був скликаний другий Вселенський собор, на якому головував Григорій Богослов, обраний імператором і народом архієпископом. Та деякі єпископи виступили проти того, щоб Гр. Богослов був архієпископом.