Іди, іди, дощику
Іди, іди, дощику,
Зварю тобі борщику
В полив'янім горщику!
Іди, іди, дощику,
Цебром, відром, дійницею
Над нашою пашницею!
Іди, іди, дощику,
Зварю тобі борщику!
Малая нічка-петрівочка
Малая нічка-петрівочка —
Не виспалася невісточка.
«Вставай, невісточко, бо заспала,
Подій корови, що нагнала».
«Я ті подою, що нагнала,
А тих не буду, що застала.
А тих не буду, що застала,
Щоб ти, свекрухо, не діждала».
Пішла по воду, дрімаючи,
Ішла з водою, хлипаючи.
На камінь пальці позбивала,
На терен очі повиймала!
Ой на горі та женці жнуть
Ой на горі та женці жнуть, (2)
А попід горою,
Яром-долиною
Козаки йдуть.
Гей, долиною,
Гей, широкою
Козаки йдуть!
Попереду Дорошенко, (2)
Веде своє військо,
Військо запорізьке,
Хорошенько.
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Хорошенько!
А позаду Сагайдачний, (2)
Що проміняв жінку
На тютюн та люльку,
Необачний.
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Необачний!
«Гей, вернися, Сагайдачний! (2)
Візьми свою жінку,
Віддай тютюн-люльку,
Необачний!
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Необачний!»
«Мені з жінкою не возиться, (2)
А тютюн та люлька
Козаку в дорозі
Знадобиться!
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Знадобиться!
Гей, хто в лісі, озовися! (2)
Та викрешем вогню,
Та закурим люльку,
Не журися!
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Не журися!»
Засвистали козаченьки
Засвистали козаченьки
В похід з полуночі,
(Двічі)
Виплакала Марусенька
Свої ясні очі.
Не плач, не плач, Марусенько,
Не плач, не журися,
(Двічі)
Та за свого миленького
Богу помолися!
Стоїть місяць над горою,
А сонця немає.
(Двічі)
Мати сина в доріженьку
Слізно проводжає:
«Іди, іди, мій синочку,
Та не забаряйся,
(Двічі)
За чотири неділеньки
Додому вертайся!»
«Ой рад би я, матусенько,
Скоріше вернуться,
(Двічі)
Та щось мій кінь вороненький
В воротях спіткнувся.
Ой Бог знає, коли вернусь,
В якую годину;
(Двічі)
Прийми ж мою Марусеньку,
Як рідну дитину!»
«Ой рада б я Марусеньку
За рідну прийняти,
(Двічі)
Та чи буде ж вона мене,
Сину, шанувати?»
«Ой не плачте, не журітесь,
В тугу не вдавайтесь:
(Двічі)
Заграв мій кінь вороненький —
Назад сподівайтесь!»
Ой горе тій чайці
Ой горе тій чайці,
Чаєчці-небозі,
(Двічі)
Що вивела чаєняток
При битій дорозі!
Ой ішли чумаки,
Весело співали,
(Двічі)
І чаєчку ізігнали,
Чаєнят забрали.
А чаєчка в'ється,
Об дорогу б'ється,
(Двічі)
К сирій землі припадає,
Чумаків благає:
«Ой ви, чумаченьки,
Ви ще молоденькі,
(Двічі)
Верніть моїх чаєняток,
Вони ще маленькі».
«Ой чаєчко наша,
Неправдонька ваша:
(Двічі)
Поварили чаєняток,
Добра була каша!»
Бодай ви, чумаки,
На Дін не сходили,
(Двічі)
Що ви моїх дрібних діток
В каші поварили!»
У сусіда хата біла
У сусіда хата біла,
У сусіда жінка мила,
(Двічі)
А у мене ні хатинки,
Нема щастя, нема жінки.
Є у мене сусідонька —
Люба, мила дівчинонька,
(Двічі)
Та не знаю, що робить,
Бо боюсь туди ходить.
«Сідлай, хлопче, вороного,
А собі бери другого
(Двічі)
Та поїдем погуляєм,
У сусіда побуваєм!»
«Будь здорова, сусідонько,
Люба, мила дівчинонько,
(Двічі)
Ой яка ж ти гарнесенька,
Як сніжечок, білесенька!»
«Годі, годі жартувати,
Ось іде і стара мати!»
(Двічі)
«Ой здорова будь, матусю,
Я приїхав по Ганнусю!
Ой здорова будь, матусю,
Я приїхав по Ганнусю,
(Двічі)
Хочу буть тобі ріднею,
Ти будь ненькою моєю!»
Ой у полі три криниченьки
Ой у полі три криниченьки,
Любив козак три дівчиноньки:
(Двічі)
Чорнявую та білявую,
Третю руду та поганую.
«Що чорняву від душі люблю,
До білявої залицяюся,
(Двічі)
А з рудою, препоганою,
Піду, мабуть, розпрощаюся».
«Чи я тобі та й не казала,
Як стояли під світлицею:
(Двічі)
Не їдь, не їдь та й у Крим по сіль,
Бо застанеш молодицею».
«Любив тебе я дівчиною,
Любитиму й молодицею,
(Двічі)
А ще буду хоч сім літ ждати,
Поки станеш удовицею».
Чи всі ж тії та сади цвітуть,
Що весною розвиваються,
(Двічі)
Чи всі ж тії та й вінчаються,
Що любляться та кохаються?
Половина тих садів цвіте,
Половина розвивається, —
(Двічі)
Одна пара та вінчається,
А другая розлучається.
Тихо, тихо Дунай воду несе
Тихо, тихо Дунай воду несе,
А ще тихше дівка косу чеше. (2)
Вона чеше та й на Дунай несе:
«Пливи, косо, пливи за водою,
А я піду слідом за тобою.
Припливемо к зеленому лугу,
Скажу тобі всю свою притугу». (2)
Над Дунаєм явір зелененький,
Під явором коник вороненький. (2)
Під явором коник вороненький,
На конику козак молоденький. (2)
Ой він сидить, у скрипочку грає,
Струна струні стиха промовляє: (2)
«Нема краю тихому Дунаю,
Нема впину вдовиному сину. (2)
Нема впину вдовиному сину,
Що звів з ума хорошу дівчину». (2)