Різдвяні колядки з часом набувають відчутного християнського звучання, оскільки цей день вважається днем народження Ісуса Христа, наповнюються і відповідною символікою деякі обряди: це і сіно, що підкладалось під скатертину (сіно було в яслах при народженні Христа), і вертеп тощо.
Новий рік за старим стилем – свято Щедрого вечора. Це свято пов'язане з давно минулим етапом розвитку людської цивілізації, з культом Місяця. Власне, це свято народження Місяця, який мав назву Уаціля, що пізніше перейшла в сучасну – Василя. Прямою вказівкою на зв'язок із космогонічними уявленнями давніх українців є ліплені пироги, обрядова щедровечірня страва. Слово «пиріг» у доіндоєвропейській мові означає «хліб Місяця». Такими ж точними вказівками є і щедрівки, у яких славиться господар, його багатство тощо, оскільки Місяць керує небесною й земною водою, від нього залежить родючість хлібів і худоби.
Напередодні Нового року, на Маланки, розпочинаються символічні дійства з водою, провіщення майбутніх космічних подій – народження богині води Дани, воду мають сотворити Зоря і Місяць. Засівання вранці на свято Щедрого вечора – жертовний обряд на честь богині води Дани. Цей обряд імітує оранку. Гра у весільні пари теж є глибоко символічною і пов'язаною знову ж таки з космологічними міфами і уявленнями. До наших днів дожив і обряд водіння кози – стародавнього тотему наших пращурів. Смисл цього обряду – символічна розповідь про язичницький обряд. Ватага парубків символізує собою процесію жерців, хлопець у вивернутому кожусі, із рогами на голові, грає козу. Старовинний обряд починався відразу, тільки-но ватага переступала поріг дому. Під супровід відомого «Ого-го, коза, ого-го, сіра» відбувається містерія зі смертю, спробами оживлення і, нарешті, воскресінням кози. Згадаємо, що коза була атрибутом бога Перуна, у зображеннях Перун малювався із козячими рогами, що залишились символом святості. Звичай колоти кабана або принаймні порося на Щедрий вечір теж зберігся від прадавньої доби, кабан був жертовною твариною і присвячувався світлу. Отже, якщо підсумувати залишки давньої віри в новорічних образах, можемо зробити висновок, що збереглись звичаї багатьох племен, які свого часу утворили етнічну єдність – український народ: традиція ходіння з плугом – органічно перетворена і розвинена теорія народження життя від води і вогню в символічне розуміння народження життя від світла у вигляді плуга й зораного поля; традиційне дійство з козою – залишок культу тварини (тотемізму), прославлення господаря дому у щедрівках та колядках присвячено народженню Місяця, а традиційні обливання водою напередодні Нового року (Маланки) пов'язані з культом води і є своєрідним містком до наступного свята Водохреща.
Різдвяні святки тривають аж до свята Водохрещі, або Ордані, Йордана (19 січня). Весь цей час від Різдва до Водохрещ нічого не можна було робити, лише ходити в гості, а жінкам дозволялось тільки готуватись до прядіння коноплі – мички микати.
Слово Ордань виникло у найдавніші часи і означало, певне, надання воді сонячної сили. У язичницькі часи святкувалось як народження богині води Дани. Від давніх звичаїв слов'ян збереглося особливе ставлення до води у цей день. За традицією на Йордань вирубувався з криги хрест, фарбувався у червоний колір буряковим соком, прикрашався гілками сосен, ялин чи смерек, прибирався сухими квітами. Потім священик освячував воду в ополонках або в криницях. Ця вода – особлива, її використовували не лише для лікування хвороб, а й для різноманітних магічних обрядів. Після освяти воду несли додому, батько, як найстарший, окроплював цією водою хату і все господарство. Хлопці на Водохреще мали почесне і важливе завдання – вони малювали хрести на хатах, парканах, хлівах. Ці хрести витирати не можна було і, якщо не змивали їх дощі, вони зберігались до нових Водохрещ.
Цього дня старші ходили один до одного в гості, пригощались голодною кутею, пирогами та іншими стравами. Молодь збиралась на забави: найсміливіші парубки купались в ополонках, інші катались на санчатах, що ковзали по кругу на льоду, дівчата співали йорданські колядки:
Після Водохреща починалось послаблення морозів, оскільки минала половина зими. За три дні після свят жінки починали прясти, ткати, шити, а чоловіки домолочували залишки хліба в клунях.
Лютий
15 лютого святкувалось Стрітення. Його язичницька назва «Зимобор», або «Громниця». За повір'ям цього дня зима зустрічалась із весною. Напередодні свята жінки випікали обрядове печиво – «жайворонків», давали дітям, щоб ті закликали весну, допомогли їй збороти зиму, але виносити їх можна було лише у двір.
Посвячена на Стрітення свічка, яка називалась «громівниця», «громиха», виставлялась перед образами під час грози, щоб оберігати людей і худобу від грому. В цей день дівчата на перших прогалинах співали закличні веснянки.
На Стрітення ворожили на урожай – кожен господар на ніч виставляв миску із зерном на двір. Якщо зранку була на зерні роса, це віщувало врожай, не було – погана ознака.
На Стрітення освячували й воду, яка після цього вважалась цілющою, нею кропили вулики, щоб добре розводились бджоли, її давали пити худобі під час хвороби.
За тиждень перед початком Великого посту починали святкувати Масниці – проводи зими і зустріч весни. Це свято, яке тривало тиждень, щовечора збирало молодь на вечорниці. Хату для цього наймали за якесь збіжжя чи харчі хлопці у бездітного подружжя або вдови. Одружені на вечорниці ніколи не ходили. Тривали ці вечори молоді аж до третіх півнів, називались «досвітками». Останній тиждень, перед початком Великого посту, вечорниці були святковими, тобто із празниковим столом, на цьому вони припинялись і починалась вулиця (тобто ігри та забави на вулиці), яка тривала до Семена.
Одним із найпоширеніших звичаїв на Масниці був звичай оправляти «колодку». Її справляли жінки і дівчата. У понеділок зранку жіноцтво збиралось в корчмі «на колодки». Хтось приносив поліно-«колодку», його оповивали, це значило, що колодка народилась. Жінки й дівчата сідали за стіл, вітаючи одна одну з народженням колодки, потім співали пісні. Після святкування народження колодки заміжні жінки ходили по хатах, де були дорослі хлопці та дівчата, і прив'язували їх матерям колодку до ноги. Це було покарання за те, що не оженили синів чи не віддали заміж дочок за осінні весільні місяці.
В'язали і дівчата колодку, але хлопцям, і не до ноги, а до лівої руки, ця колодка прикрашалась стрічками, квітами тощо. Парубки платили дівчатам викуп за колодку грошима або якимись подарунками. Справляли «колодку» цілий тиждень, оскільки у понеділок вона народилась, у вівторок хрестилась, у середу – женилась, у четвер – померла, у п'ятницю масничного тижня відбувались тещині обіди. Зяті водили тещу до себе в гості і частували.
На Масниці весело розважались різними іграми: катанням з гір на санчатах, катанням на «крутилках», на льоду тощо. Частувались щодня варениками із сиром та сметаною або гречаними млинцями.
У першу неділю Великого посту відзначався день Власа – переінакшене ім'я язичницького бога Велеса – покровителя домашніх тварин, духа родючості, плодючості, достатку і домашнього господарства. Це свято винятково родинне, пов'язане з пошануванням худоби: це і обкурювання домашніх тварин ладаном та цілющим зіллям, прикрашання хлівів та худоби вінками, стрічками тощо.