Бувало, що роль деревця виконувала дівчина, одна із найвродливіших у селі. Її саджали в неглибоку яму, заповнену квітами та листям, зав'язували очі, і вона роздавала вінки дівчатам, що водили круг неї хороводи. Кому дістанеться вінок із свіжих квітів, той того року вийде заміж, а кому зів'ялий, той не матиме пари принаймні до наступного року. Дівчата бігли до річки, де пускали вінки на воду, слідкуючи, у який бік попливе кожен вінок. Потім дівчата «заворожували красу», роздягаючись і обливаючись водою.
Хлопці сиділи окремо від дівчат, оскільки у такому роз'єднанні полягав один із елементів обряду.
Серпень
2 серпня святкується день пророка Іллі. За язичницькою міфологією, Ілля – це Перун, тому і оспівувався він як сівач озимого посіву. Щоправда, від прадавніх вшанувань Перуна в українських обрядах збереглись лише колядки на свято Василя:
Та ще, можливо, легенди та перекази, у яких Ілля – Перун виступає силою, що здатна покарати підлу нечисть.
9 серпня – день святого Великомученика Пантелеймона, або «святого Палія».
За народними віруваннями, Пантелеймон вважається оборонцем людей від вогню. Під час пожежі навколо хати, яка горить, тричі носять ікону святого Пантелеймона, вірячи, що пожежа припиниться, особливо у це вірять, якщо пожежа виникла від грому.
У цей день селяни перед образом святого Пантелеймона запалюють свічку, «щоб у полі копи зберіг від пожежі». Існує повір'я, що той, хто цього дня возитиме хліб додому, – неодмінно втратить його. Цей день ще називається «Паликопа». Знахарі в цю пору збирають трави для лікування свійських тварин.
14 серпня святкується день Семи Святих Мучеників Маккавеїв, або, як кажуть в народі, «Маковея». В цей день у церквах святять воду, квіти і мак. Після освяти квіти й мак кладуть за образами, і вони зберігаються аж до весни, ними ж прикрашають хрест на Йордань, їх же дівчата вплітають в коси на Благовіщення, а мак розсівають по городі. Обрядовою їжею в цей день є «шулики» – ламані коржі з маком і медом.
Маковея – давнє козацьке свято. У Києві колись цього дня чоловіки, які приходили святити воду, були обов'язково у козацькому вбранні.
19 серпня відзначається Преображення Господнє, або Спаса. У цей день у церкві святили груші, яблука, мед і обжинкові вінки – жмут колосся жита і пшениці.
Колись селяни до цього дня не їли садових фруктів – це вважалось гріхом. Повернувшись із церкви, сідали за стіл, їли яблука з медом і запивали виноградним або яблуневим вином. Спаса – день поминання померлих, за віруваннями, це третій вихід душ, померлих після Страсного Четверга та Зелених Свят.
На Спаса закінчуються жнива, тож у такі роки якраз на Спаса справляють обжинки. Женці та жниці ходять по ниві й збирають колоски, потім сплітають вінки і зберігають їх до наступного року, коли з них виб'ють зерно і посіють на лану. Збираючи колоски, жниці співають:
Обжинки справлялись всім селом.
28 серпня – свято Успіння Пресвятої Богородиці, або, як кажуть у народі, Перша Пречиста. Протягом осіннього періоду є три Пречисті, що про них у народі говорять: «Перша Пречиста жито засіває, Друга дощем поливає, а Третя – снігом покриває». Після Першої Пречистої дівчата вже звільняються від важкої праці і готуються зустрічати сватів, оскільки це якраз початок пори весіль. Збираючи яблука, дівчата співають:
Вересень
11 вересня – свято Всічення Голови святого Пророка Предтечі й хрестителя Господнього Івана, або, як кажуть у народі, Головосіка. Це єдиний день за весь рік, коли не дозволяється їсти борщ. Цього дня не можна брати до рук сокири, пилки, ножа, навіть хліб ламають руками. Особливо ж сувора заборона стосується різання всього, що нагадує голову, наприклад, капусти. Кажуть: «Якщо зрізати головку капусти в цей день, то може потекти кров».
14 вересня – свято Преподобного Симеона Столпника, а по-народному – Семена. Церква свого часу, пристосовуючись до хліборобського побуту, запровадила святкування Нового року саме цього дня, але це не прижилось, оскільки відставало від дійсного завершення хліборобських робіт та дня осіннього рівнодення (23 вересня), якому, за уявленнями язичників, передувало повне очищення природи і людини. А взагалі, Семена – давнє народне свято, пов'язане із посвятою хлопчиків у воїни. У цей день справляли пострижини хлопців і вперше садовили їх на коней. Давнім народним було і Свято Свічки, яке у XX ст. стало народним київським базарним святом. На базарі в ніч на Семена міщани святкували весілля свічки і ляльки.
Обирали матір, батька, бояр, дружок і розігрували за всіма законами обряду весілля свічки. Розходились із піснями о 1—2-й годині ночі. Вдома до ранку при свічці весело вечеряли, пили, співали і грали. Така увага до свічки невипадкова: в обряді відображене язичницьке ставлення до всього, що так чи інакше уособлювало сонячне світло.
Весілля свічки тривало цілий тиждень до Другої Пречистої, але вже без бучних містерій на базарах.
22 вересня – свято Різдва Пресвятої Богородиці, по-народному – Друга Пречиста, ще його називали днем рожениць. У цьому святі тісно переплелось поганське уявлення про щедротність пори, очищеної Сонцем, і християнська віра у здатність Богородиці вплинути на продовження роду. Недаремно цього дня жінки, у яких немає дітей, справляли обіди – відгомін жертвоприношень Берегині – покровительці роду, запрошували на цей обід бідних, щоб ті молилися Богородиці за їх дітей.
27 вересня – свято Воздвижения Чесного і Животворного Хреста Господнього, у народі – Здвиження. З цим святом народна традиція пов'язує зміни в природі: здвиг землі з літа на зиму та поступове завмирання активного життя в лісах та полях. Залягають на зимову сплячку звірі, доцвітають останні осінні квіти, птахи відлітають у вирій, першою, за повір'ями, летить зозуля, бо у неї ключі від вирію – теплої країни, де живуть птахи і змії взимку.
Чоловіки домолочують на токах хліб. Починаються осінні поминки предків, пов'язані з проводами природи, яка завмирала на зиму.
Жовтень
14 жовтня – свято Покрови Пресвятої Богородиці, або ж просто Покрова. Це старовинне народне свято, пов'язане з культом поминання предків та творення нових родин, свято закінчення хліборобського циклу робіт, коли завершувались всі польові роботи.
На Покрову оправлялась переважна більшість весіль. За прадавньою традицією вважалось, що осінь – найблагодатніша для весільних гулянь пора. Із давнини прийшло переконання, що як Покрова накриває траву листям, землю снігом, а воду льодом, так і дівчат повинна накрити вона шлюбним вінцем. Звідси і численні замовлення: «Свята мати, Покровонько, накрий мою головоньку, хоч ганчіркою, аби не залишилась дівкою».
Крім того, від козацьких часів Покрова була й національним святом, оскільки запорізькі козаки вважали святу Покрову своєю покровителькою, а значить, і покровителькою всієї України.