Житіє Святого Антонія пустинножителя
Святий Антоній пустинножитель рожден в Єгипті, воспитан в наученії Христові от чесних і добродітельних родитель, от юності явися добродітелен. Єгда же осироті по смерті родитель своїх, вкупі з сестрою малу, в пеленах суще, робота опасно в дому своем, яко чоловік домовит, споминающе, яко з апостоли прежде бившая християне ціну пред ноги апостольсти ношаяха. Се помишляюще себі, прійде в церков і услиша Євангелію, чтуща о багатом юноші: «Аще хощеши совершен бути, іди продай іменіє своє, і роздай нищим, і гряди вслід мене, і імети будеши сокровище на небесєх».
Слишав же словеса сія, пріят їх в серці своем яко от самого Господа, і іде в дом свой. Сестру свою обдаривши і ближнім своїм отдаде, іменіє же своє нищим розточи, нача іскушати пустинно житіє, на місто нікоє тайно приходяще ко нікоєму старцу, іже показа єму путь своїм добродітельним житієм; і часто в него пребивающе, постом і молитвами, і бденієм жертви Богу творяше. І де же слиша Якова, добродітельна старца, тамо к нему біжа, яко пчела мед добродітелі от различних і когождо цвіта ізбирающе. В велике ученіє і книг прочитаніє не вдавашеся, токмо яже от писанія слиша, сіє в мислі, яко на камені начертанних, сохрани, абіє ісполнити тщашеся. Книги своя називаша весь мир, і на коєждо худо сотворенно, понеже в нем благость і багатство Божиє увидіти і почитати кождо возможе. Діюще своїма рукама, їдий хліб і прежде захожденія сонця ніколи не ядаше, хліба і води в міру уживаше, іногди ж даже четвертого дні пища телесния ожидаше, теплим серцем Бога возлюби, непрестанно моляшеся.
Єгда же в ученії такови младенець ізучися, вооружи на себе ярость врагов, сиріч духов злих, іже хотіша его различним лукавством і іскушенієм отдалити. Прежде влагати мислі єго і торгати начаша сим, яже он оставль, сиріч багатства і іменія, і осиротінієм сестри малия і благообразієм родитель і славою, пищами различними.
«Што твориши, – рече, – младий і благообразний юноше? Повредив єси своє благоліпіє і благообразтво, жестоко житіє начав єси, тіло твоє сея броня понести не возможе. Обратися і уживай сего, яже ті Бог дарова». Он же о словесєх сих яко столп необорим стояше, житієм і страстію Христовою возбраняшеся, обещаньми єго утішаяся і яко щитом вірою святою от стріленія єго защищашеся, сице, яко ніколи же сим уязвити і ослабити єго не возмогоша.
Нача паки іними вещьми іскушати его. Возложи нань страсті, і телесния похоті, і розтлінія нань мещущи в снах і на яві, яко ніколи же імяше успокоєнія. Тим же постом і образом, і лютих мук чаянієм і істлінієм в прах тіла своего, кріпко сицевия мислі розгна, і тако з студом враг отиде от него. І на прочая вящше подвизася пости, і в дальнію отиде в пустиню, от нея же хотяше біс силою єго ізгнати; видящи себе посміянна от младенца сего, з великою ратію ведоме в храмину его удари, яко люто тіло его побив. І тако полумертв на многі дні лежаше, дондеже той прійде, іже ему пищу приношаше. Мняще его уже мертва, в вес принесе его, о погрібанії помишляше.
Антоній же, в нощі в себі був, моляше друга своего, яко сам ходити лютих ради ран не возможе, да отнесен будет тайно абіє на місто, ідеже взят его, да не порадується враг, да от міста ему ні єдиним стопнем не отступовати. Сотвори же нань диявол послідній приход, собравши множество другов своїх в образі различних звірей, лвов, медведій, волков, вепров, псов, юнец і прочиїх лютих звірей, і вдари в храмину его, ю же розоривши, страх творяше єму риканієм гнюсних звірей, влагающе нань различную смерть. Он же болестію телесною об'ят суще, тяжко стенаше і возвестися не возможе, обаче же серцем веліїм неустрашенним к раті сей вопіяше:
«Видіх, яко сили не імате, обаче, яко един от вас возмогл би мя, яко єдиного от червій пожрети, еще на мя безсловесних і нерозумних звірей посласьте; видіх, яко і звірей ухитрисьте. Аще і от Бога моего сила дасться вам, се аз єсмь, погубіте мя, творіте, яже повелено вам єсть. Аз вам не ізбігну і вєм се, яко нічто же мі возможете сотворити без волі Господа моего. Всує покушаєтеся, знаменіє креста Святого і віра в Господа нашего Ісуса Христа кріпко забрало противу вам єсть».
По сих яко тьма от сонця і прах от лиця вітру враги іщезоша і погибоша. І абіє світ із небесі облиста его, і храмина неврежденна бисть. І увидє Господа Ісуса Христа, от теплого серця воздихаюше, рек: «Где бє, возлюбленний Ісусе, где був єси, почто прежде оставі мя, язв моїх не уврачевав єси?» Услиша глас, глаголющ ко нему: «Зде пребих, Антоній, подивихся храброству твоєму. Не бойся, помощника мя прісно іміти будеши, і прославлю тя в сем мирі».