Сице тому ізрекшу, абіє возшаташася ефіопи, велій клич і молву сотворяше, і начаша показовати діла моя злая, от юності содіянная, і глаголаху: «Нічто же в ней імами, а сії гріхи чиї суть? Не она лі содія сія і сія?» Тако мовлявше, стояху, ждуще смерті. І се прііде смерть, яко лев рикая, образом зіло страшна, подобія акі би чоловічеського, но тіла отнюдь не імуща, от єдиних точію костей чоловічеських нагих составлена. Ношаше же различная орудія к мученію: мечі, стріли, копія, барди, коси, серпи, рожни, пили, сікири, тесли, оскорди і удиці, і іная нікая незнаемая. То узрівши, смиренная моя душа возтрепета от страха. І ріша святиї ангели к смерті: «Што медлиши, розріши душу сію от соузов плотських, скоро і тихо розріши, не імать бо много тяжесті гріховния».
І абіє та, приступивши ко мні, взя малий оскорд і нача отсікати первіє ноги моя, потом руки. Таже іними орудії іния вся уди моя розслабіваше, члени от составов розділяющи. І не іміях рук, ні ног, і все тіло моє омертві, ні можах двигнутися прочее. Та же взя теслу і отсіче главу мою, і к тому не можах подвигнути глави, чужда бо мі бисть. По сих сотвори в чаші нікоє розтвореніє і ко устом моїм придівши, нуждею напої мя. Толь же бє горько напоєніє то, яко не могущи стерпіти, душа моя содрогнуся і ізскочи от тіла, яко отторжена нуждею. І абіє пріяша ю світоносниї ангели на руках своя. Воззрів же вспять, видіх тіло моє, лежащее бездушно, нечувственно і недвижимо, якоже бо кто совлечеться одежди своєя і, повергши ю, стоїть, смотря на ню, сице аз смотріх на тіло моє, єгоже яко одежди совлекохся і удивляхся зіло…
…Грядущи нам от землі к висоті небесній, в началі срітоша нас воздушния дусі первого митарства. На нем же істязуються гріси словес і глаголов чоловічеських празних, бу'іх, скверних, безчинних, і абіє тамо страхом. І ізнесоша к нам многія свитки, в них же написана бяху вся моя словеса, от юності моєя ізреченная, аще когда проглаголах что непотребно і нерозсудно, а наіпаче аще что глаголах срамословно і кощуни діях в младості моей, і сміхотворенія, якоже обичай єсть юним. Зріх тамо написана вся моя буєсловія, сквернословія, мирськія безстидния пісні, безчинная восклицанія, сміянія і хохотанія, і обличаху мя тим… Сія видящи, молчах аки безгласна, не імущи, што отвіщати лукавим духом – істиною бо мя обличаху. Удивляхся же в себі, како то в них незабвенно, еже толь многими перейде літи, єже аз давно забих, і ніже во умі потом когда помислих. Они же аки днесь глаголанная мні предлагаху, вся подробну і потонку істязующе, і вспоминах вся та, яко биша тако. Молчащей же мні і стидящейся вкупі і трепещущей от страха, святиї ангели, водящиї мя, противу тих гріхов моїх положиша нічто от добрих діл моїх посліжде бивших. Недоставшая же наполниша от дарованія преподобного Василія, отца моего, і іскупиша мя, і ідохом оттуду вище.
І приближихомся к другому митарству, глаголемому лжи. На нем же істязується всяко слово ложное, а наіпаче клятвопреступленія, призиванія імені Господа всуе, лжесвидітельства, обітов, Богу содіянних, неісполненіє, ісповіданіє гріхов не по істині бивающеє, і іная тим подобная ложная. Духи же того митарства яри і свиріпи, кріпко настоящиї і істязующиї, іже єгда удержаша нас, абіє подобну іспитовати начаша і обличенна бих во двою, яко случися мі іногда в нікиїх малих вещах солгати, ні вмінях собі то во гріх, і яко множицею стида ради не по істині ісповідахся пред отцем моїм духовним. Клятвопреступленія же, і лжесвидітельства, і прочиїх тим подобних не обрітоша во мні благодатію Христовою. Обаче обрітшихся во мні оних лжах торжествоваху і хотяху мя похитити от рук, водящих мя. Но святиї ангели, нічто от моїх благих діл, прочее же от дарованія отца моего, противу тих гріхов положивше, іскупиша мя і ідохом више безбідно…
…І доідохом іного митарства, єже чревоугодія глаголеться. І абіє ізбігоша противу нас скверниї тії дуси, радующеся аки о обрітаємой їм користі. І видіх образи духов тих зіло скаредни, образующиї собою сластолюбивих чревооб'ястников, мерзостних п'яниць, от них же овії показовахуся носити блюда і коноби з ястіями, овії же чаши і корчаги з питіями. Зрящеся же пища та і питіє то гной смердящ і мерзость блевотинная. Являхуся убо бути аки пресищені і п'яни, і скачущиї з прегудицами і вся по подобію корчемников і пирующих творяху, ругающеся душам грішним, к митарству їх приводимим. Тії, обшедше нас, яко пси, і удержавше, абіє принесоша пред мене вся моя об'яствія, єгда тайно ядох, когда ілі через силу і потребу ядох… Такожде і п'янства моя вся показоваху миі, представляюще чаши і сосуди, із них же упивахся, і число іспитих чаш глаголюще: «Толико чаш іспила єси во оное время на оном пиру, з тими чоловіки, в другое же время і на другом місті толикими чашами увивалася еси до безпам'ятствія і блеванія»…