Від цього кореня варязького в селі Вибут, що недалеко великого міста Пскова, народилася свята велика княгиня Ольга, хоч і не княжого роду була, однак знатного, бо Трувор братом Рюрика був. Мала обличчя гарне і мудріша всіх дівчат варязьких та руських; отже, не було їй рівної, а до того чистоту вельми любила, хоч і закону не знала. Коли Ігор, Рюриковий син, бувши молодий, у Псковській державі забавлявся полюванням, трапилося йому за рікою лов побачити, але не міг ріки перейти. Побачив, що хтось на човні пливе, і попросив, щоб його за річку перевезли, а вона, як князя, послухалась. А коли побачив Ігор, що це не юнак, а дівчина в нього перевізником, та ще й на обличчя вельми гарна ота Ольга, зараз же, бо молодий був, блудною похіттю запалився від самого тільки погляду і почав до неї слова невстидливії мовити. А вона, збагнувши, яку лиху похіть мав, про чистоту свою подумавши, його мову припинила своєю мовою, як мудра мудрого, кажучи:
– Чому, княже, тривожишся? Зрозуміла-бо зі слів твоїх, що хочеш з мене насміятися, чого упаси боже! Але прошу тебе, послухай мене, відкинь від себе лиху похіть, бо потім будеш і сам того соромитися. Згадай, що ти князь, а князеві треба бути як світильнику – бо як же можеш інших судити, коли сам зло чиниш? А ще й те знай, що нас тут тільки двоє, тому не можеш ти насильство вчинити, бо ліпше волію чистою втонути, та й ти зі мною мусиш, ніж чистоту свого дівоцтва стратити.
Такі і більше того слова говорила блаженна Ольга Ігореві. Князь же, чуючи такі мудрі слова, засоромився, мовчки переїхав річку, а згодом від'їхав до Києва.
Такий добрий був початок блаженної Ольги, яка ще не знала ані Бога, ані заповідей його не чула, а таку знайшла від Бога премудрість, щоб зберегти чистоту. Дивувався князь Ігор мудрій мові її, від чого прийшов у розум, а потому завжди пам'ятав нагадування тієї мудрої дівчини, а чистоти дотримувався. А коли прийшов у відповідний вік, наказав Ігор шукати гарну й мудру дівчину, щоб могла стати жоною йому. Коли ж зібрали їх немало, жодна йому не сподобалася, тоді згадав собі оту дивну й мудру дівчину, красу якої на свої очі бачив, а мудру мову якої власними вухами чув і, не забуваючи, в серці своєму носив. Тому-то, всіх інших відпустивши, послав по блаженну Ольгу вищезгаданого князя Олега, родича свого, і її було привезено до нього з належною честю і, за звичаєм народним, віддано йому за жону – від неї й народився Святослав, батько великого князя Володимира.
По смерті ж Олега, великого князя руського, сам Ігор став єдиновладний у всій Руській землі і з навколишніми народами великі війни провадив, ходив і на Царгород, і багато навколишніх країн завоював, і дань грекам встановив, й повернувся з миром, а відтоді мав мир з усіма аж до смерті, а смерть його така була.
Коли якось проходив своєю землею, беручи данину, трапилося йому прийти і до древлян, що нині звуться Поліссям, і там з людей надмірно велику данину стягав і відсилав до Києва, а сам ще там залишився, гадаючи ще більше урвати. Древляни, будучи вельми обдерті князем, зло на нього мали, бо надміру незвичайну данину з них брав, зібралися й убили його під містом Коростенем, що недалеко від Овруча. А ще замислили взяти й княгиню його, блаженну Ольгу, і своєму князеві за жону віддати, а сина їхнього Святослава зрадою вбити. І послали до Ольги своїх вельмож двадцять. А коли ті прийшли, сказала вона їм:
– Чи добре дійшли, вдячнії мої гості?
Вони відповіли:
– Добре. Вся земля древлянська прислала нас до тебе, велика княгине, розказати тобі, що князь твій, прийшовши до нас, як вовк неситий, понад міру данину брав і дуже нас утискав, чого ми не могли стерпіти: убили його. Але щоб ти не була смутна, просимо у тебе вибачення. Князь наш дуже молодий і гарний, а в усіх учинках та цнотах вельми тямучий, хоче мати собі за жону тебе, тому й нас з проханням до тебе прислав.
Блаженна Ольга, почувши про смерть милого мужа свойого, дуже за ним жалувала, а послів тих наказала живих у рів повкидати і землею засипати. І не досить їй було того, а надумала вона на всіх древлянах мститися і послала з хитрістю до древлян сказати: