– Коли хочете взяти мене своєму князеві за жону, хай прийдуть до мене всі перші ваші вельможі і нехай мене з великою честю провадять.
Вони, не відаючи хитрості її, послали до неї всіх вельмож своїх значних п'ятдесят, яким Ольга наказала в лазні митися, а сама ту лазню з ними спалила. Але і цього не досить їй було. Ще послала слуг своїх до древлян сказати:
– Ото вже йду. Приготуйте меду та інших напоїв в тому місці, де убито мужа мого, щоб я учинила поминки, згідно звичаю нашого, а потому піду до князя вашого.
І, як вона просила, було наготовано так. Вона там учинила плач великий над гробом мужа свого Ігоря і поминки, згідно звичаю свого. Наказала над гробом його могилу висипати, а потім древлян охітно частувати, а своїм слугам звеліла бути тверезими, а не впиватися. Коли ж побачила Ольга, що древляни п'яні, то наказала слугам своїм побити їх усіх, мовлячи:
– Винищіть на землі всіх бунтівників і убивць мужа мого, нехай противенці панам своїм (піднесли-бо руки на пана свого!) й інші свавільники в Русі, почувши про їхню загибель, боялися і не важилися б панів своїх губити, а зі страхом служили і корилися.
І убито було в той день п'ять тисяч древлян. А те вчинивши, Ольга вернулася до Києва і через якийсь час, зібравши велике військо, пішла з Святославом, сином своїм, на древлян, щоб іще помститися за смерть мужа свого, і за малий час завоювала всю землю їхню, тільки найзначніші вельможі, зібравшись у місті Коростені, міцно боронилися, що не можна було їх і за рік взяти. Ольга замислила хитрість і послала до них сказати:
– Чому ви в місті з голоду гинете, не бажаючи мені покоритися? Уже ж уся ваша земля мені піддана, і всі в мирі живуть; коли ж ви мені покоритесь, невелику візьму з вас данину, залишу в спокої, тільки дайте мені від кожного дому по голубу й по горобцю.
Вони, приймаючи це за правду, з радістю послали їй голубів та горобців, а Ольга, взявши ту данину, пообіцяла їм мир, а вночі наказала слугам до кожної пташки прив'язати сірку з вогнем, у хусточки зав'язавши, і пустити. Пташки летіли в місто, кожна в своє гніздо, і запалили місто. А люди, бачачи те, бігли з міста, а Ольга наказувала їх ловити: одних убивати, а інших у полон брати. А решту, що залишилася в живих, обклала даниною тяжкою і, добре помстившись за смерть мужа свого, вернулася до Києва з сином своїм Святославом. В рік цей, залишивши сина свого в Києві, сама поїхала до Новгорода, споряджаючи землю й засновуючи міста, села, дороги, мости, і, зібравши данину, знову повернулася до Києва і жила в мирі.
Коли Бог захотів вибрати собі людей нових і сліпотою осліплених русів світлом благодаті своєї осіяти і до пізнання себе, істинного Бога, привести, а віру православну прищепити, уздрів її до того здатною, бо всіма цнотами християнськими себе прикрасила, милостиню убогим давала, чистоту заховала, мудрість мала, а ще справедливо судила, і тому вселилась у неї ласка Святого Духа. Замислила, згідно до прирядження Божого, до Царгорода їхати, що і вчинила року 955-го, за царювання Константина, сина Неонового, а патріарха Поліекта (а за Кромером – Іоана Цимисха і патріарха Феофілакта, а за іншими – Фотія). Прийшла блаженна Ольга до Царгорода, де була зустрінута з великою честю царем і патріархом, і сам цар узяв її до своїх палаців і гарно її пошанував. А коли побачив цар, що красою й мудрістю стоїть вона вище інших жінок, вражений красою її, захотів мати її собі за жону, бо був цар молодий і не мав ще жони. Багато він їй говорив і про одруження, але вона, зрозумівши, відповіла, як мудра жінка:
– Не для того я сюди приїхала, а тому, що поганка, я і син мій Святослав, якому ви данину даєте, Бога правдивого не знаємо. Почувши про вашу православну віру і правдивого Бога, якого ви шануєте, і про службу чисту вашого закону, прагну і я тієї святої віри і тому ж правдивому Богові поклонятися. А про те, що ти говорив, потім мову вестимо, а поки постарайся, щоб я була хрещена святим патріархом, а ти будь мені хрещеним батьком, а коли того не вчиниш, то я поїду нехрещена.
Цар попросив святого патріарха, аби той її охрестив, а він, навчивши її православної віри, охрестив її в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, і дав їй ім'я в святому хрещенні Єлена, і благословив її, кажучи:
– Будь благословенна між жонами руськими, бо залишила ти темряву й полюбила світло. – І сказав про неї: – Хай благословляться сини руські до останнього роду внуків твоїх.
І навчив її добре віри святої: і як Богові молитися, милостиню добру убогим давати, піст відбувати, чистоту духовну й тілесну стерегти й інші всілякі цноти християнські виконувати. А вона, як земля плодовита чи як губка, приймала все у себе. Потім дала святому патріарху багато золота і коштовного каміння на потреби церкви. Після хрещення взяв її цар зі святим патріархом до палат своїх і там добре пошанував і нагадав обітницю свою, кажучи: