«Будь ти, Барабаш, у городі Черкаськім гетьманом,А ти, Клиша, у городі Білій Церкві полковничим,А ти, Хмельницький, у городі Чигрині хоть писаремвійськовим».От тогді ж то небагато Барабаш, гетьман молодий,гетьманував,Тільки півтора года. Тогді ж Хмельницький добре дбав,Кумом до себе гетьмана молодого Барабаша зазивав,А ще дорогими напитками його вітавІ стиха словами промовляв:«Ей, пане-куме, пане Барабашу, пане гетьмане молодий!Чи не могли б ми з тобою удвох королевських листівпрочитати,Козакам козацькі порядки подавати,За віру християнську одностайно стати?»От тогді ж то Барабаш, гетьман молодий,Стиха словами промовляє:«Ей, пане-куме, пане Хмельницький, пане писарювійськовий!Нащо нам з тобою кролевські листи удвох читати,Нащо нам козакам козацькі порядки давати?Чи не лучче нам із ляхами,Мостивими панами,З упокоєм хліб-соль по вік вічний уживати?»От тогді ж то Хмельницький на кума свого БарабашаВелике пересердіє має,Ще кращими напитками вітає.От тогді-то Барабаш, гетьман молодий,Як у кума свого Хмельницького дорогого напиткунапивсь,Дак у його і спать поваливсь.От тогді-то Хмельницький добре дбав,Із правої руки, із мезинного пальця щирозлотнийперстень ізняв,Із лівої кишені ключі виймав,З-під пояса шовковий платок висмикав,На слугу свого повірного добре кликав-покликав:«Ей, слуго ти мій, повірений Хмельницького!Велю я тобі добре дбати,На доброго коня сідати,До города Черкаського, до пані Барабашевої прибувати,Кролевські листи до рук добре приймати».От тогді-то слуга, повірений Хмельницького,Добре дбав.На доброго коня сідав,До города Черкаського скорим часом, пильною годиноюприбував,До пані Барабашевої у двір уїжджав,У сіни ввійшов – шличок із себе скидав,У світлицю ввійшов – низький поклон послав,Тії значки на скам'ї покладав,А ще стиха словами промовляв:«Ей, пані, – каже, – ти, пані Барабашева, гетьмановамолодая!Уже ж тепер твій пан Барабаш, гетьман молодий,На славній Україні з Хмельницьким великі банкетивзчинають,Веліли вони тобі сії значки до рук приймати,А мені листи кролевські оддати,Чи не могли б вони із кумом своїм ХмельницькимУдвох прочитатиІ козакам козацькі порядки давати?»От тогді ж то пані Барабашева, гетьманова,Удариться об поли руками,Обіллється дрібними сльозами,Промовить стиха словами:«Ей, не з горя-біди мойму пану БарабашуСхотілося на славній Україні з кумом своїмХмельницькимВеликі банкети взчинати!Нащо б їм кролевські листи удвох читати?Не лучче б їм із ляхами,Мостивими панами,З упокоєм хліб-соль вічнії часи уживати?А тепер нехай не зарікається Барабаш, гетьман молодий,На славній Україні огнів да тернів ізгашати,Тілом своїм панським комарі годувати —Од кума свого Хмельницького».От тогді ж то пані молодая БарабашеваяСтиха словами промовляє:«Ей, слуго, повірений Хмельницького!Не могу я тобі листи кролевські до рук подати,А велю я тобі до воріт отхождати,Кролевські листи у шкатулі із землі виймати».От тогді-то слуга, повірений Хмельницького,Як сі слова зачував,Так скорим часом, пильною годиною до воріт отхождав,Шкатулку з землі з кролевськими листами виймав,Сам на доброго коня сідав,Скорим часом, пильною годиною до города Чигринаприбував,Свойому пану ХмельницькомуКролевські листи до рук добре оддавав.От тогді-то Барабаш, гетьман молодий, од сна уставає,Кролевські листи у кума свого Хмельницького зоглядає,Тогді й напитку дорогого не пропиває,А тільки з двора тихо з'їжджаєДа на старосту свого Крачевського кличе, добрепокликає:«Ей, старосто, – каже, – ти мій, старосто Крачевський!Коли б ти добре дбав,Кума мого Хмельницького живцем узяв,Ляхам, мостивим панам, до рук подав, —Ще б нас могли ляхи, мостивії пани, за білозорівпочитати».От тогді-то Хмельницький як сії слова зачував,Так на кума свого Барабаша велике пересердіє мав,Сам на доброго коня сідав,Слугу свого повіреного з собою забирав,От тогді-то припало йому з правої рукиЧотири полковники:Первий полковниче – Максиме ольшанський,А другий полковниче – Мартине полтавський,Третій полковниче – Іване Богуне,А четвертий – Матвій Бороховичу.От тогді-то вони на славну Україну прибували,Кролевські листи читали,Козакам козацькі порядки давали.Тогді-то у святий день, у Божественний, у вовторникХмельницький козаків до сходу сонця пробуждаєІ стиха словами промовляє:«Ей, козаки, діти, друзі, молодці!Прошу я вас, добре дбайте,Од сна уставайте,Руський оченаш читайте,На лядські табори наїжджайте,Лядські табори на три часті розбивайте,Ляхів, мостивих панів, упень рубайте,Кров їх лядську у полі з жовтим піском мішайте,Віри своєї християнської у поругу вічні часине подайте!»От тогді-то козаки, друзі, молодці, добре дбали,Од сна уставали,Руський оченаш читали,На лядськії табори наїжджали,Лядськії табори на три часті розбивали,Ляхів, мостивих панів, упень рубали,Кров їх лядську у полі з жовтим піском мішали,Віри своєї християнської у поругу вічні часи не подали.От тогді-то Барабаш, гетьман молодий, конем поїжджає,Плаче-ридаєІ стиха словами промовляє:«Ей, пане-куме, пане Хмельницький, пане писарювійськовий!Нащо б тобі кролевські листи у пані Барабашевоївизволяти?Нащо б тобі козакам козацькі порядки давати?Не лучче б тобі з нами, із ляхами,З мостивими панами,Хліб-сіль з упокоєм уживати?»От тогді-то ХмельницькийСтиха словами промовляє:«Ей, пане-куме, пане Барабашу, пане гетьмане молодий!Як будеш ти мені сими словами докоряти, —Не зарікаюсь я тобі самому з пліч головку, як галку,зняти,Жону твою і дітей у полон живцем забрати,Турському салтану у подарунку одослати».От тогді-то Хмельницький, як сі слова зговорив,Так гаразд-добре й учинив:Куму свойму Барабашеві, гетьману молодому,З пліч головку, як галку, зняв,Жону його і дітей живцем забрав,Турському салтану у подарунку одослав.З того ж то часу Хмельницький гетьманувати став.От тогді ж то козаки, діти, друзі, молодці,Стиха словами промовляли:«Ей, гетьмане Хмельницький,Батю наш, Зинов Богдане чигиринський!Дай, Боже, щоб ми за твоєю головою пили да гуляли,Віри своєї християнської у поругу вічні часи не подали!»Господи, утверди люду царського,Народу християнського,Всім слухающим,Всім православним християнамПошли, Боже, много літ!