«Або ж мене вірно люби,
Або ж навік лиши,
Або ж мої чорні брови
На папері спиши!» (2)
«Писав же я чотири дні
І чотири ночі,
Та не можу ісписати
Твої карі очі!» (2)
«Писав же ти на папері —
Пиши на китайці,
Як не змалюєш ти звечора,
То я умру вранці!» (2)
Ой не ходи, Грицю
Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці,
Бо на вечорницях дівки-чарівниці!
(Двічі)
Котрая дівчина чорні брови має,
То тая дівчина усі чари знає.
У неділю рано зіллячко копала,
А у понеділок пополоскала.
(Двічі)
Прийшов вівторок – зіллячко зварила,
А в середу рано Гриця отруїла.
Як прийшов четвер – та вже Гриць помер,
Прийшла п'ятниця – поховали Гриця.
(Двічі)
А в суботу рано мати дочку била:
«Ой нащо ж ти, доню, Гриця отруїла?»
«Ой мамо, мамо, Гриць жалю не має,
Нащо ж Гриць, мамо, разом двох кохає!
(Двічі)
Нехай же не буде ні тій, ні мені,
Нехай достанеться Гриць сирій землі!»
«Оце ж тобі, Грицю, я так ізробила,
Що через тебе мене мати била!
(Двічі)
Оце ж тобі, Грицю, за теє заплата —
Із чотирьох дощок дубовая хата!»
Місяць на небі
Місяць на небі, зіроньки сяють,
Тихо по морю човен пливе.
(Двічі)
В човні дівчина пісню співає,
А козак чує, серденько мре.
Пісня та мила, пісня та люба
Все про кохання, все про любов,
(Двічі)
Як ми любились та й розійшлися,
Тепер зійшлися навіки знов.
Ой очі, очі, очі дівочі,
Темні, як нічка, ясні, як день.
(Двічі)
Ви ж мені, очі, вік вкоротили,
Де ж ви навчились зводить людей?
Чорнії брови, карії очі
Чорнії брови, карії очі,
Темні, як нічка, ясні, як день!
(Двічі)
Ой очі, очі, очі дівочі,
Де ж ви навчились зводить людей?
Вас і немає, а ви мов тута,
Світите в душу, як дві зорі.
(Двічі)
Чи в вас улита якась отрута,
Чи, може, справді ви знахарі?
Чорнії брови, стрічки шовкові,
Все б тільки вами я любувавсь.
(Двічі)
Карії очі, очі дівочі,
Все б тільки я дивився на вас.
Чорнії брови, карії очі!
Страшно дивиться підчас на вас:
(Двічі)
Не будеш спати ні вдень, ні вночі,
Все будеш думать, очі, про вас.
Їхав козак за Дунай
Їхав козак за Дунай,
Сказав: «Дівчино, прощай!
Ти, конику вороненький,
Неси та гуляй!»
«Постій, постій, козаче,
Твоя дівчина плаче,
Як ти мене покидаєш, —
Тільки подумай!»
«Білих ручок не ламай,
Ясних очок не стирай,
Мене з війни зі славою
К собі ожидай!»
«Не хочу я нічого,
Тільки тебе одного,
Ти будь здоров, мій миленький,
А все пропадай!»
Дивлюсь я на небо
Дивлюсь я на небо та й думку гадаю,
Чому я не сокіл, чому не літаю,
Чому мені, Боже, ти крилець не дав?
Я б землю покинув і в небо злітав!
Далеко за хмари, подальше од світу,
Шукать собі долі, на горе – привіту,
І ласки у зірок, у сонця просить,
У світі їх яснім все горе втопить.
Бо долі ще змалку здаюсь я нелюбий, —
Я наймит у неї, хлопцюга приблудний;