Різдвяні святки тривають аж до свята Водохрещі, або Ордані, Йордана (19 січня). Весь цей час від Різдва до Водохрещ нічого не можна було робити, лише ходити в гості, а жінкам дозволялось тільки готуватись до прядіння коноплі – мички микати.
Слово Ордань виникло у найдавніші часи і означало, певне, надання воді сонячної сили. У язичницькі часи святкувалось як народження богині води Дани. Від давніх звичаїв слов'ян збереглося особливе ставлення до води у цей день. За традицією на Йордань вирубувався з криги хрест, фарбувався у червоний колір буряковим соком, прикрашався гілками сосен, ялин чи смерек, прибирався сухими квітами. Потім священик освячував воду в ополонках або в криницях. Ця вода – особлива, її використовували не лише для лікування хвороб, а й для різноманітних магічних обрядів. Після освяти воду несли додому, батько, як найстарший, окроплював цією водою хату і все господарство. Хлопці на Водохреще мали почесне і важливе завдання – вони малювали хрести на хатах, парканах, хлівах. Ці хрести витирати не можна було і, якщо не змивали їх дощі, вони зберігались до нових Водохрещ.
Цього дня старші ходили один до одного в гості, пригощались голодною кутею, пирогами та іншими стравами. Молодь збиралась на забави: найсміливіші парубки купались в ополонках, інші катались на санчатах, що ковзали по кругу на льоду, дівчата співали йорданські колядки:
Після Водохреща починалось послаблення морозів, оскільки минала половина зими. За три дні після свят жінки починали прясти, ткати, шити, а чоловіки домолочували залишки хліба в клунях.
Лютий
15 лютого святкувалось Стрітення. Його язичницька назва «Зимобор», або «Громниця». За повір'ям цього дня зима зустрічалась із весною. Напередодні свята жінки випікали обрядове печиво – «жайворонків», давали дітям, щоб ті закликали весну, допомогли їй збороти зиму, але виносити їх можна було лише у двір.
Посвячена на Стрітення свічка, яка називалась «громівниця», «громиха», виставлялась перед образами під час грози, щоб оберігати людей і худобу від грому. В цей день дівчата на перших прогалинах співали закличні веснянки.
На Стрітення ворожили на урожай – кожен господар на ніч виставляв миску із зерном на двір. Якщо зранку була на зерні роса, це віщувало врожай, не було – погана ознака.
На Стрітення освячували й воду, яка після цього вважалась цілющою, нею кропили вулики, щоб добре розводились бджоли, її давали пити худобі під час хвороби.
За тиждень перед початком Великого посту починали святкувати Масниці – проводи зими і зустріч весни. Це свято, яке тривало тиждень, щовечора збирало молодь на вечорниці. Хату для цього наймали за якесь збіжжя чи харчі хлопці у бездітного подружжя або вдови. Одружені на вечорниці ніколи не ходили. Тривали ці вечори молоді аж до третіх півнів, називались «досвітками». Останній тиждень, перед початком Великого посту, вечорниці були святковими, тобто із празниковим столом, на цьому вони припинялись і починалась вулиця (тобто ігри та забави на вулиці), яка тривала до Семена.
Одним із найпоширеніших звичаїв на Масниці був звичай оправляти «колодку». Її справляли жінки і дівчата. У понеділок зранку жіноцтво збиралось в корчмі «на колодки». Хтось приносив поліно-«колодку», його оповивали, це значило, що колодка народилась. Жінки й дівчата сідали за стіл, вітаючи одна одну з народженням колодки, потім співали пісні. Після святкування народження колодки заміжні жінки ходили по хатах, де були дорослі хлопці та дівчата, і прив'язували їх матерям колодку до ноги. Це було покарання за те, що не оженили синів чи не віддали заміж дочок за осінні весільні місяці.