В'язали і дівчата колодку, але хлопцям, і не до ноги, а до лівої руки, ця колодка прикрашалась стрічками, квітами тощо. Парубки платили дівчатам викуп за колодку грошима або якимись подарунками. Справляли «колодку» цілий тиждень, оскільки у понеділок вона народилась, у вівторок хрестилась, у середу – женилась, у четвер – померла, у п'ятницю масничного тижня відбувались тещині обіди. Зяті водили тещу до себе в гості і частували.
На Масниці весело розважались різними іграми: катанням з гір на санчатах, катанням на «крутилках», на льоду тощо. Частувались щодня варениками із сиром та сметаною або гречаними млинцями.
У першу неділю Великого посту відзначався день Власа – переінакшене ім'я язичницького бога Велеса – покровителя домашніх тварин, духа родючості, плодючості, достатку і домашнього господарства. Це свято винятково родинне, пов'язане з пошануванням худоби: це і обкурювання домашніх тварин ладаном та цілющим зіллям, прикрашання хлівів та худоби вінками, стрічками тощо.
Цього ж дня, за традицією, починали організовувати і громадські череди, наймати пастухів, укладати договори.
Березень
Рік в українців, як і в усіх інших слов'янських народів, складався із двох циклів, відповідно і новоріччя святкувалось двічі. Весняне новоріччя розпочинали зустрічати в день Явдохи (14 березня), це ймення означало буквально «життєславна» і звучало як Явдоня. Асоціюється це ім'я з заступництвом земної природи і знаменує пробудження життєвої сили землі.
Починаючи з цього дня, діти ходили по дворах і славили прихід весни, співали закличні веснянки і носили із собою вирізаних з дерева ластівок або випечених «жайворонків»:
У цей день наші предки зустрічали весну, виходячи до схід сонця на горби, ставали на воротах або вилазили на дерева і закликали її. Деякі з магічних закликань весни збереглися і до цієї пори:
«Жайворонки», «соловейчики» дарувались весні як жертвоприношення. З Явдохи починаються і магічні весняні ігри – «веселки», «гаївки», «гагілки», «ягівки» (так вони називались у різних місцевостях), що «допомогали» весні у її оновлюючій роботі. Виконувались веснянки аж до Зелених свят.
22 березня, на Сорок Святих, повертались із вирію шпаки та жайворонки – вісники весни, школярі цього дня приносили своєму вчителю сорок бубликів, ходили з обрядовими «жайворонками» і славили прихід весни:
У день Сорока Святих Мучеників у багатьох регіонах України «гукали» весну – збиралися за селом на горбах, співали веснянок і при цьому перегукувались.
Від Сорока Святих ще буде сорок морозів, але весна вже близько.
ЗО березня відзначалося свято святого Алексія, яке у народі мало назву «Олекса теплий». Діти слухали на водоймах, як щука пробиває хвостом кригу. Щовечора після роботи хлопці й дівчата збиралися в гурти, дівчата співали веснянок. Пасічники цього дня виставляли вулики на пасіку, беручи із собою ікону Зосима і Саватія – покровителів бджільництва. Освячуючи вулики іконами, вони примовляли: «Бджоли, готуйтеся, йдіть, не лінуйтеся. Приносьте густі меди, воски та рої Богу на славу, а мені на пожиток».
У березні, в третю неділю Великого посту, святкувалась Христя. Цього тижня, який називався ще «хрестопоклінним», по всій Україні випікали хліб у формі хреста. Частину спеченого хліба з'їдали, а другу – ховали до комори в зерно. Коли сіяли ячмінь чи овес, ярову пшеницю, господар брав із собою той хліб у поле. Його клали на землю, молилися Богу, з'їдали частину і промовляли: «Господи, поможи, Господи, благослови. Дай, Боже, на той рік їсти свій хліб». Залишки хліба закопували на полі, щоб був кращий урожай.