Квітень
У квітні відзначали велике весняне свято Благовіщення. Це свято воскреслої землі, пробудження життєвої сили природи. Цього дня, вважали слов'яни, Дух світла благословляє Землю і все живе на ній. На Благовіщення прилітає ластівка – Божа птиця. З цього дня починалися постійні молодіжні та дитячі весняні ігри. Як правило, це були хороводи та подібні до них ігри, які збереглись від прадавніх часів як залишки імітаційної магії. Це важливі обряди, які виконувались під керівництвом старшого в роді та мали на меті пробудити життєву енергію рослин, ріст яких імітувався в іграх типу «Кривий танок». Пізніше рухи стали супроводжуватись піснями, які й здобули, зрештою, першість у розумінні важливості ігор.
У церкві на Благовіщення святились проскури, вони вважалися цілющими і зберігалися на божнику між образами. Товчену проскуру змішували із землею і сіяли на межах лану, «щоб він родив і щоб град посіву не побив».
За народним повір'ям, цього дня Бог благословляє землю і все починає рости, з'являються перші квіти, з якими пов'язані магічні ритуали топтання рясту та заворожування пролісків.
8 квітня – Собор архангела Гавриїла, по-народному – Благовісник. Цього дня, за народними уявленнями, грім і блискавка прокидаються від зимового сну. Здавна землероби у цей день освячували зерно для посіву. Вважалось, що, змішане з іншим насінням, це зерно дасть добрий урожай. Від Благовісника починали засівати ярові.
Виходили на першу сівбу натще, перша жменя кидалась навхрест із примовкою: «Уроди, Боже, добре зерно на мій хрест». Під час засівання годилось говорити, стишивши голос, і ні в якому разі не лаятись, бо виросте бур'ян.
Закінчення першого дня сівби відзначали як велике свято, вдома сівачів зустрічали з хлібом-сіллю, готувався святковий обід, а дітям цього дня дарували нові сорочки або чоботи.
Після Благовісника починалися свята перед Великоднем. Оскільки це свято не має чітко усталеної дати, деколи Великдень випадає і на Благовіщення, відповідно зсуваються і свята, що йому передують.
Перед Великоднем тривав Великий сорокаденний піст, кожен тиждень якого мав свої назви і свята. Перший називався «збірним», четвертий – «середохресним», п'ятий – «похвальним», шостий – «вербним», сьомий – «білим». Найбільш любимі в народі останні два.
На вербному тижні, у неділю, святили вербу. Коли закінчувалась служба і вербне гілля окроплювалось водою, люди йшли додому, щоб якнайшвидше виконати магічні ритуали. Наші пращури вважали вербу священним деревом (так само, як вишню чи явір) і приписували їй магічну силу, тому господарі поспішала посадити гілочку освяченої вербички на городі чи на полі і поставити невеличкий букетик під образами.
Травень
На 6 травня припадає день святого Юрія, за язичницьких часів день Ярила. Цього дня весна сходить на землю і вступає у свої права, цим днем завершується давній язичницький цикл новорічних весняних свят. Юрій відмикає ключами землю, випускає тепло, росу, благословляє майбутні врожаї. Люди виходили на поле хресним ходом, молились за врожай, кропили поле свяченою водою, закопували на нивах освячені крашанки та паски, примовляючи: «Роди, Боже, жито-пшеницю та всяку пашницю». Діти забавлялись, качаючись на озимих посівах, це давало силу і здоров'я, дівчата водили хороводи, співаючи веснянки, хлопці кидали грудки в небо, «щоб хліби росли високі», обливались водою, вірячи, що це сприятиме врожайності полів. На Юрія вперше виганяли худобу на цілющу росу, знаючи, що це віджене від тварин усі хвороби. Взагалі, роса на Юрія вважалась священною, її збирали для лікування і охороняли від відьом, використовуючи різні прийоми захисту: чіпляли на воротах, парканах, стайнях гілки свяченої верби, обсипали обійстя і корів маком, малювали дьогтем хрести на воротах, дверях тощо.
Господині готували святковий обід із молочних страв та вперше доїли овець, виконували обряди на заворожування краси.
Перше літнє свято – Трійця, або Святого Духа. Тиждень перед Трійцею відзначався як «зелений», «клечальний», або «русальний», а три останні дні вважались Зеленими святами.