На Зелений тиждень дівчата в полях, на левадах, у лісі «завивали вінки» чи березу. Зміст обряду досить простий: зранку дівчата готували обрядові пироги та яєчню, плели вінки з полином, потім ішли до лісу, де частувались під березами або прямо посеред поля. Після цього розходились парами завивати вінки на березах чи колосках. Робилось це обережно, аби не пошкодити гілля дерев чи колоски, а на Трійцю перевіряли їх, визначаючи за свіжістю, кому судилось скільки жити.
Зелений четвер ще мав назву Русалчиного Великодня. За повір'ями, цього дня виходять русалки і спостерігають, чи всі традиції чітко виконуються. А треба було лишати на межах полів та на вікнах хліб, розвішувати на деревах полотно для сорочок русалкам тощо. Не можна було працювати, ходити в поле і на річку поодинці, обов'язково мати при собі любисток чи полин – обереги від русалок.
На Зелені свята водили «тополю». Це відгомін вшанування рослин як символів урожаю, здоров'я і краси: найвищу на зріст дівчину прикрашали хустками, намистом, квітами і водили селом. Дівчина повинна була кланятись усім зустрічним, бажати їм доброго здоров'я і врожаю, за що дівчата одержували подарунки.
У Клечальну суботу дівчата, молодиці та діти зранку йшли збирати зілля, ламати гілки певних дерев, аби прикрасити хати та господарські будівлі. Вважалось, що у цьому клечанні ховаються душі померлих, які прилітають, щоб оберегти хату від нечисті. Клечанням також вистеляли долівки у хатах, з них робились захисні хрести, плелись вінки, що мали силу оберегу.
У Клечальну неділю зранку святково вбрані люди вирушали до церкви, дівчата обов'язково прикрашали голови вінками, у руках несли букети полину, барвінку, любистку. Після обідні всі збиралися біля храму, де на майдані була закопана висока паля, прикрашена гіллям і квітами, коло неї посаджені клени, липи, берізки, тут молодь водила хороводи, співаючи троїцьких пісень.
Червень
На початку червня, на перший день Петрівки, відбувалися проводи русалок, вінець русалій – стародавнього аграрного свята, пов'язаного з родючістю полів, моліннями на дощ. Раніше ці свята мали чітку хронологічну послідовність і тривалість, але з прийняттям християнства втратили строгі календарні рамки, купальські обряди та ігри були завершальним пунктом літніх язичницьких русалій.
Культ померлих, який чітко простежується в обрядах русалій, поділяється на такі структурні частини: закликання померлих, ритуальне спілкуванню з їхніми душами, проводи душ померлих (русалок). Цей культ пов'язаний з вірою слов'ян у вплив предків на родючість полів.
У день проводів русалок дівчата в полі на житах робили спільний обід і частувались, після чого розплітали коси, покладали вінки і співали:
Аграрно-магічні дії виявлялися і в киданні вінків на грядки капусти чи посіву льону, ці обряди прямо вказують на зв'язок з ідеєю родючості та культу предків.
Липень
З липнем пов'язано три найбільших свята, що мали певне спільне значення. Це – Купала 7 липня, Петра і Павла 12 липня та Прокопа 21 липня.
Купальське свято, за язичницьким календарем, належить до найважливіших річних, оскільки символізує весілля бога літнього сонцестояння (7 липня за н. ст.) з богинею води Даною. Цього дня, за прадавнім звичаєм, наші предки брали шлюб (злюб).
В основі купальських обрядів лежать культи вогню, води і рослинності. Вогонь виступає символом сонячного світла, яке в ніч на Івана Купала досягає своєї зрілості й набуває найбільшої життєвої сили. Давній звичай, що раніше побутував на території всієї України, – добування вогню для купальського вогнища тертям – за смислом споріднював дерево із сонцем як із джерелом вогню. Дерево купальське уособлює Прадерево, або Дерево життя. Сонце у купальських іграх переноситься на землю у вигляді колеса, яке обвивається соломою і спалюється або запалене пускається з горба у воду. Це пускання колеса утверджує перехід від сонцестояння літнього до зменшення життєвої сили сонця.
Місце для розпалюванню вогнища вибирали на околиці села, в лісі чи біля річки, як правило, на пагорбах, що давало змогу підняти священний вогонь найближче до сонця. Вогонь у давні часи розпалював найстарший з роду. Сушняк для багаття готували заздалегідь, збирали для цього й мотлох та непотріб.