В оддання Воздвижения 21 вересня Хрест, після кадіння перед ним, урочисто піднімається з аналоя священиком на голову і відноситься на престол.
Подальша доля дерева Хреста Господнього така: він знаходився в Єрусалимі під час хрестових походів від 1099 до 1245 p., часто виносився до воїнів під час боїв. Був забраний в Багдад мусульманами, а згодом повернений в Єрусалим.
Нині ми не можемо побачити Хрест цілим. Частини від нього роздавались для освячення по всьому світу. 1681 року частина Хреста була доставлена в Москву і зберігається в Успенському соборі, частина Хреста знаходиться в Києві у Софіївському соборі. Отже, Хрест Господній дістався всім частинам світу, заради спасіння якого Христос був розп'ятий на Хресті. Найбільша частина Хреста зберігається і донині в Єрусалимі, у храмі Воскресіння, у вівтарі соборної церкви греків в особливому ковчезі.
Тропар свята: Спаси, Господи, людей Твоїх і благослови насліддя Твоє, перемогу побожному народові нашому на супротивників подай і Хрестом Твоїм охороняй громаду Твою.
Свято Воздвижения Чесного і Животворящего Хреста Господнього в народі називають «Здвиження».
«На Здвиження земля движиться ближче до зими», а тому від цього часу наступають холодні дні і птахи відлітають до вирію.
Першою до вирію летить зозуля, бо вона є ключницею впрію: «У неї золотий ключ від тієї теплої країни, куди летять птахи, де ніколи не буває зими». До вирію повзуть і гади, а тому в день Здвиження небезпечно ходити в ліс.
Батьки, лякаючи дітей, щоб не ходили в ліс, кажуть їм, що в день Здвиження гади заповзають у велику яму і там лижуть гадючий камінь. Одна дівчина не послухала мами. Пішла в ліс. Впала в гадючу яму і там прожила всю зиму аж до весни. Гадюки смоктали з неї кров, а вона лизала гадючий камінь. Весною гадюки повилазили з ями. З ями вилізла і дівчина. Вона була дуже квола. Змогла дійти до своєї хати, розповіла про свою пригоду і вмерла.
Введення у храм Пресвятої Богородиці
(21 листопада ст. ст. – 4 грудня нов. ст.)
Батьки Діви Марії, праведні Іоаким і Анна, будучи бездітними, сумували, й не раз, гірко плачучи, молили Бога, щоб Він дав їм дитя, і при тому склали обіцянку, що віддадуть те дитя до храму Єрусалимського на служіння Богові. Тож зглянувся Господь над горем праведників, дав їм доньку, і назвали її Марією. Не встигли батьки натішитися своєю дитиною, як минуло дівчинці три роки і треба було виконати дану Богові обіцянку – відвести Її до храму Єрусалимського.
Урочистим і гарним був той похід. Іоаким і Анна скликали в Назарет своїх родичів, запросили багато дівчат. Одягнені у найкраще вбрання, із свічками в руках, дорослі дівчата поволі йшли попереду та співали побожні пісні. З ними йшла трирічна дівчинка Марія, а за Нею вже батьки, родичі та чимало людей. Первосвященикові Захарію було дано знати від Духа Святого, що до храму має прийти майбутня Матір Божа, і він разом з священиками в пишному вбранні вже чекав Діву на паперті, до якої вели п'ятнадцять сходинок. На кожній із цих сходинок співали один псалом. На першу сходинку батьки поставили маленьку Марію, а далі Вона пішла вже сама прямо до первосвященика Захарія. Архієрей взяв Богообразну Отроковицю за руку і, натхненний від Духа Святого, провів Її до найголовнішої частини храму, в так зване Святее Святих, куди в стародавні часи вносивсь з духовною веселістю Кивот Божий. Туди по закону було дозволено входити тільки одному архієрею один раз в рік, притому з жертовною кров'ю, яку він приносить за себе і за людські провини (Євр. IX, 7).
Дивувалися всі, хто був тут, а в церковних піснях сказано, що навіть ангели дивувалися, як Діва увійшла в Святее Святих.
Пресвятая Діва не лише один раз ввійшла в Святее Святих на введення, але під час перебування Свого в храмі Вона завжди входила туди, що було заборонено, і навіть під страхом смерті, первосвященику.
Діва Марія залишилась при храмі, де згодом під опікою первосвященика й священиків дістала досить високу освіту й гарне побожне виховання і навчилась різних ручних робіт.
Пресвята Діва Марія прожила в храмі Єрусалимському майже дванадцять років.
Настав час, коли Марія мала залишити храм і, як інші дівчата, вийти заміж. Вона пояснила первосвященику і священикам, що Вона від зачаття Свого посвячена батьками єдиному Богу і Сама дала обітницю зберегти вічно Свою непорочність, і тому не може вийти заміж.
Отож для нетлінного збереження непорочності під чином шлюбу Св. Діва в 15 років Свого життя, за порадою-згодою священного Собору, була заручена зі своїм родичем праведним старцем Іосифом, який дав обітницю зберегти дівочу честь Марії, вважаючи себе мнимим Її чоловіком і мнимим батьком Ісуса Христа. Таким чином Вона переселилась із храму в Назарет, у будинок праведного Іосифа.