На згадку про Введення Пресвятої Богородиці у храм Єрусалимський 21 листопада Церквою запроваджений празник. Згадку про це свято можна знайти у переказах Палестинських християн IV ст., де оповідається, що царицею Єленою був побудований храм Введення Богородиці.
На прикладі Богоотців Іоакима і Анни, які посвятили свою дочку з юних літ Богу, ми бачимо, що християнським батькам потрібно з ранніх літ виховувати дітей благочестивими. Ознайомлення дітей із Божественним і святим словом Церкви і Слова Божого допомагає їм стати чуйними, добрими людьми.
Введення у храм Богородиці є великий, вселенський двунадесятий празник.
Тропар свята: Сьогодні початок Божого змилування і провіщення про спасіння людей. В храмі Божому Діва велично з'являється і про Христа всім сповіщає, їй же і ми голосно заспіваємо: радуйся, здійснення Божого піклування.
Це свято в народі називають Введіння. Початок нового господарського року у введінських повір'ях виступає досить виразно. Хто в цей день вранці прийде першим до хати, той буде першим «полазником» на новий господарський рік. За народним віруванням перший полазник приносить до хати щастя або невдачу.
Якщо перший ввійшов молодий гарний чоловік, а до того ще із грішми – добра ознака: ввесь рік у хаті будуть усі здорові і будуть «вестися» гроші. Якщо увійде до хати старий кволий чоловік, а до того ще й бідний – погана ознака: і хворі в хаті будуть, і злидні заведуться… А найгірше, як увійде до хати стара жінка – «то вже добра не жди»… Недобрий знак, якщо в цей день хтось із сторонніх приходить що-небудь позичити.
У східних районах України зберігався дивний звичай серед «дівчат-чарівниць» святити воду в ніч проти Введіння. Говорилося, що така «свячена» вода годиться на «привернення» парубка до дівки.
На Поділлі ранком на Введіння молодиці обсипали колись своїх корів сім'ям та мастили маслом вим'я – «щоб давали багато молока».
У багатьох селах України ворожили по різних прикметах, який буде врожай в наступному році. Деякі з прикмет оформились в приповідки, як ось:
«Скільки на Введінні води, стільки на Юрія трави», «Як є на Введіння вода, то буде в мисці молоко», «Як Введіння мостить мостки, а Микола забиває гвіздки, то люта зима буде».
На Слобожанщині селяни кажуть, що в цей день Бог відпускає праведні душі подивитись на своє тіло: «Душа видить своє тіло, тому й Видіння».
У різних місцевостях святкують це свято по-різному, але скрізь спостерігається одна тенденція – накликати багатство та добробут на майбутній рік.
Святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії
(17 вересня ст. ст. – 30 вересня нов. ст.)
У II ст. за царювання імператора Адріана жила в Римі вдова-християнка, на ім'я Софія. У неї було три дочки, яких вона назвала іменами трьох християнських чеснот: Віри, Надії і Любові. Вона виховувала їх в страхові Божому, навчала їх читати Євангеліє і вселяла в них твердість духу і віру в Господа нашого Ісуса Христа. До імператора дійшли чутки про те, що вдова – християнка. Він покликав її до себе. Довідавшись од самої Софії, що вона та її діти християни, – він доручив наглядати за ними жінці-язичниці і через три дні викликав Софію на суд.
Ці три дні Софія провела в молитві і в розмовах з дітьми. В той час лиха доля чигала на християн, їх жорстоко переслідували за те, що вони не визнавали богів язичників.
У призначений день Софія з дітьми прийшли до Адріана. Побачивши юних святих дів (Вірі було 12 років, Надії – 10, а Любові – 9 років), імператор почав умовляти їх поклонитися ідолам. Він обіцяв навіть удочерити їх, якщо вони виконають його прохання. Але сестри були непохитними, вони твердо стояли на тому, що в них один отець – Бог і вони з радістю готові постраждати і вмерти за Христа.
Тоді імператор звелів піддати жорстокому катуванню старшу сестру. Вона зазнала страшних мук, але просила матір і сестер молитись і бути вірними Богу до кінця. Знісши пекельні катування, лишалась цілою і здоровою, та за наказом свого мучителя поклала голову на плаху. Кат відрубав їй голову. Сестри наслідували її приклад. Молились, страждали і славили в молитвах єдиного Бога. Обом їм відрубали голови.