Частину мощей святого було передано в Росію. У Московському Успенському соборі зберігається кисть від правої руки його, яку приніс в благословіння царю Михайлу Федоровичу від вселенського патріарха Парфенія архімандрит Солунський Галактіон. Частина мощей була прислана як священний дар Святійшому Синоду із Єрусалима, які нині зберігаються в срібному ковчезі в Синодольній палаті.
Велика прихильність стародавніх християн до Ап. Андрія зберегла в переказах для нащадків зовнішній образ його: він був великого зросту, трохи згорблений, ніс мав орлиний, очі мали благодатний вираз, брови, волосся і борода густі.
Так само, як західні християни з особливою вірою звертаються до Ап. Петра, котрому вони приписують заснування Церкви Римської, східні християни з особливою любов'ю вшановують Андрія Первозванного, який обійшов кордони Православної Церкви.
ЗО листопада в Константинополі патріарх служить урочисту літургію, яка буває чотири рази на рік: на Пасху, Різдво Христове, на П'ятидесятницю і ЗО листопада. Служить патріарх і 12 архієреїв.
В день пам'яті Андрія Первозванного Церква прославляє його: «Тебе, Первозванного, знайшов Христос, як найкращого тайнослужителя, Андрію Славний, що повеління Його щиро по всьому світу проповідував, облітаючи, як на крилах, просвітив громади народів і сподобив нашу землю своїм завітанням і благовістям Христовим. Ублагай Господа, щоб подав нам велику ласку».
Тропар свята: Як Первозванний з апостолів і як верховний брате, Владиці всіх, Андрію, молися, мир вселенній дарувати і душам нашим велику милість.
Хоч Андрій Первозванний – християнський святий, але в народній традиції звичаї і обряди в день цього святого мають стародавній дохристиянський характер: угадування майбутньої долі, заклинання, ритуальні кусання «калити».
З давніх-давен у ніч під «Андрія» дівчата ворожать. Ще звечора вони печуть балабушки. Балабушки – це невеличкі круглі тістечка з білого борошна, замішаного на воді, яку дівчина повинна принести в роті від криниці. Хлопці старались смішити дівчат. Після того як балабушки спечуть, дівчата помічають кожна свою. Потім розкладають їх на долівці і в хату пускають голодного пса, який «вирішує долю». Чию балабушку схопить першою, та раніше вийде заміж, а чию не зачепить, та сидітиме в дівках. Інколи пес несе балабушку в куток – так дівчину занесе доля в чужі краї, в далекі села. Найгірше, якщо пес не з'їсть балабушку, а надкусить її і покине.
Увечері на «Андрія» хлопці і дівчата сходяться разом кусати калиту. Калита – це великий корж з білого борошна. Печуть калиту дівчата. Тісто солодке, з медом і запечене, щоб було важко вгризти. Підвішують калиту до сволока посередині хати. Обирають вартового – «Пана Калитинського» – веселого і жартівливого парубка. Він бере в руки квач, змочений у масну сажу, і стає біля калити і запрошує гостя покуштувати. Якщо гість буде сміятись, то його мажуть сажею. Обов'язково «їхати» кусати калиту на коцюбі. Якщо запрошений не сміється, то він вкусить калиту. Якщо трапиться добрий Калитинський, то за весь вечір ніхто калити не вкусить. Кінчається тим, що калиту знімають і ділять між усіма учасниками гри. Дівчатам дають задурно, а хлопці платять гріш дівкам на стрічки за те, що калиту місили.
В ніч під Андрія хлопці мають найбільші права – єдина ніч у році, коли парубкам люди вибачають за бешкети.
Якщо парубок сердитий на батька своєї дівчини (не пускає дочку гуляти чи інше), то такого батька треба «провчити». Парубок підмовляє хлопців, ставить могорич і… хлопці гуляють! І вранці: там віз на хаті, там ворота на річці пливуть, а в іншого господаря – він дуже вже дошкулив парубкам – геть плота розібрали, і кілка не знайдеш.
Святої великомучениці Варвари
(4 грудня ст. ст. – 17 грудня нов. ст.)
За царювання імператора Максиміана у фінікійському місті Ізіолі жив багатий і знатний чоловік Діоспор. Дружина його померла, і він сам виховував свою єдину дочку – Варвару. Будучи переконаним язичником, оберігав свою улюбленицю від впливу християн. Та юна Варвара перейнялася думкою про те, що має бути єдиний Творець всесвіту, її світлий розум відкидав могутність богів язичників, творіння рук людських, і чутливе серце її шукало невідомого Бога. Коли настав час, батько сказав дочці, що їй треба виходити заміж. Але вона відмовилась. Батько спочатку думав, що на неї вплинуло її самітне життя.