В Галичі св. Миколай роздає дітям подарунки.
Найменування господнє. Новий церковний рік. Василія Великого
(1 січня ст. ст. – 14 січня нов. ст.)
Обрізання – це священнодійство старозавітної Церкви, що було прообразом християнського таїнства св. Хрещення, яке відбувалось у іудеїв над восьмиденним народженим хлопчиком.
Бог у своєму заповіті Аврамові говорить: «А кожен чоловічої статі восьмиденний у вас буде обрізаний у всіх ваших поколіннях, як народжений дому, так і куплений за срібло з-поміж чужоплемінних, що він не з потомства твого» (Бут. XVII, 12).
Ісус Христос, який по плоті із роду Авраама, був також обрізаний в цей день, – восьмий від народження Свого, і названий Ісусом – тим ім'ям, яке було передвіщено Пресвятій Діві Марії Архангелом Гавриїлом: «І ось ти в утробі зачнеш і Сина породиш, і даси Йому ймення Ісус» (Лук. І, 31).
У цей день святкується і найменування Господнє. В Євангелії від Луки сказано: «Коли ж виповнились вісім днів, щоб обрізати Його, то Ісусом назвали Його, як був Ангел назвав, перше ніж Він в утробі зачався» (Лук. II, 21).
Ім'я Ісус є скарбниця і запорука нашого спасіння і поклоніння. Про величність цього імені провіщали пророки, кажучи, що «спасе Він людей Своїх від їхніх гріхів» (Матв. І, 21).
Перед Вознесінням на небо Сам Господь сказав Своїм учням, що хто ввірує, то супроводити будуть його ознаки такі: «У Ім'я Моє демонів будуть вигонити, говоритимуть мовами новими, братимуть змій; а коли смертодійне що вип'ють, – не буде їм шкодити; кластимуть руки на хворих, – і добре їм буде!» (Марк. XVI, 17).
Ім'ям Ісуса апостоли оздоровлювали, зцілювали людей. Ім'я Ісуса вище всякого імені.
Свято обрізання і найменування Господнє святкується один день. Служба Божа в цей день відбувається на честь цієї події і в пам'ять св. Василія Великого.
Василій Великий, архієпископ Кесарії Каппадокійської, народився близько 329 року по Р. X. в Кесарії у сім'ї багатих і благочестивих батьків. В дитинстві виховувався у своєї бабусі, св. Мокрини. Поняття про Бога одержав з раннього дитинства, і Віра в Нього зростала з його віком. Одержавши перші знання в сім'ї, як пчілка, що збирає мед з квітів, Великий Василій потягнувся до знань і поступив на навчання в училище. Він був риториком серед риториків, філософом серед філософів, а особливо, не маючи сану священика, священиком серед християн. Найбільше він займався любомудрієм. Сам Бог послав його у Візантію в м. Афіни, де його прийняли на навчання не як новачка, а як вже відому людину. Маючи великі успіхи в навчанні, Василій Великий не забував про Бога. Він пише про себе, що ніколи погано не думав про Бога і ніколи не міняв своїх поглядів і понять про Бога, які мав раніше, які одержав у дитинстві від блаженнішої матері своєї і бабки Мокрини.
Після закінчення навчання йому запропонували посаду адвоката і учителя. Але він відмовився і повернувся в Кесарію. Тут він почав вивчати досконало Євангеліє, життя глибоковіруючих людей, які не думали про своє тіло, а тільки про душу.
Він вирушає в Єрусалим і там приймає святе хрещення. Спочатку читає і тлумачить народу святі книги, а згодом стає єпископом. Та перед цим він їде в Понт і стає настоятелем тутешнього монастиря. Багато часу віддає молитвам і посту. Разом із своїм товаришем Григорієм сумлінно вивчає Св. Письмо.
За царювання Константія Василій повернувся в Кесарію. В 362 році він був рукоположений в сан диякона і в цьому сані був присутній на соборі в Константинополі. Невдовзі був висвячений в сан пресвітера Євсевієм Кесарійським. Його чесноти, розум і служіння Богу і Церкві поставили його вище від інших служителів Церкви. Євсевій, за своєю людською ревністю, почав висловлювати проти Василія неблагодатні думки. Василій залишив Кесарію і знову вирушив до Понту. Тут він написав свої тлумачення Святого Письма і правила, які необхідні для кожного християнина.
Григорій Богослов все зробив для того, щоб примирити Василія з Євсевієм. З пустині Євсевій відкликає Василія для загального добра Церкви.
Василій став проповідувати слово Боже. Завжди виступав з проповідями, без підготовки проповідуючи кожен день. Написав молитву (літургію) для служіння в Церкві.
Після смерті Євсевія Василій Великий був обраний архіпастирем Кесарійської Церкви. Майже щодня проводив богослужіння. На одному з богослужінь був цар. Василій же вдав, що не помітив його і не приніс йому дари. Цар розгнівався і підписав указ, щоб вислати Василія із Кесарії. Але в царя був хворий син – Галат. Ніякі ліки і лікарі не допомагали йому. Мати сина докоряла цареві, що син хворий тому, що цар виступає проти Бога і Церкви та її вірного слуги Василія Великого. Василій прийшов до постелі хворого, прочитав молитви, і той видужав. Молитвою Василій зцілював багатьох людей.