Іоанн був священиком дванадцять років. На його проповіді приходили не лише православні, а й язичники. Він пояснював народу обов'язки християн і палко проповідував любов до ближнього і милосердя.
Його красномовність так впливала на віруючих, що вони записували його проповіді і вивчали напам'ять. Багато християн, вийшовши з церкви, змінювали своє життя, чинили так, як вчив великий учитель, його називали устами Божими, а одна жінка, слухаючи його проповідь, вигукнула: «Учитель духовний, Іоанн, золотії уста!» З тих пір народ почав його називати Золотоустом.
Любов народу до Іоанна Золотоустого була така велика, що коли його призначили єпископом Константинопольським, то довелося в столицю його вивозити вночі. Вступивши на святий престол у столиці, він ревно почав займатися справами своєї пастви, майже щодня проголошував проповіді, написав свої тлумачення Святого Письма і склав Чин божественної літургії, відомої під назвою Злотоустої, яка служиться в наших Церквах кожен день, за винятком десяти днів, коли служиться літургія Василія Великого. Та мав він і своїх ворогів, котрі заздрили йому. Вони знайшли підтримку в особі імператриці Євдокії, дружини імператора Аркадія. Вона не стерпіла сміливих викривальних виступів проти неї і вирішила знищити його. Під її впливом був скликаний незаконний собор в поселенні Дубе, біля Халкидона, і коли єпископ відмовився поїхати туди, його вороги звільнили його з посади і засудили на заслання. Коли це рішення стало відоме в Константинополі, народ збунтувався і не випускав із храму улюбленого пастиря. Іоанн сам віддав себе в руки чиновника, що прийшов за ним. Тоді народ оточив царський палац і вимагав, аби випустили їх пастиря. Цієї ж ночі стався землетрус, і налякана імператриця сама попросила імператора, щоб повернув Іоанна в Константинополь. Імператор послав гінців і повернув Іоанна в Константинополь. Люди радісно зустрічали свого пастиря.
Вороги вдруге організували собор і знову вирішили викликати його з Константинополя у велику суботу, напередодні Пасхи. Святитель був у церкві, коли йому оголосили про його вигнання. Він відмовився залишити в таке велике свято своїх віруючих. Тоді послана імператором сторожа увірвалась у храм і силою вивела Іоанна і відправила в Нікею, а пізніше в Арценію.
Повсюди з великою радістю люди зустрічали Іоанна і уважно слухали його проповіді. Багато людей хотіли почути від Іоанна пораду і отримати духовну допомогу. Це не радувало його ворогів. Вони вирішили привезти його в невелике містечко на березі Чорного моря. По дорозі він помер. Це було 14 вересня 407 року в містечку Команах. Через 30 років, на прохання народу, його святі мощі були перенесені в Константинополь. Урочисто народ зустрічав нетлінні останки великого угодника. Голова Св. Іоанна Золотоустого знаходиться в Москві в Успенському соборі.
Тропар свята: Як рівноапостольні навчителі світу всього, Владику всіх благайте, щоб подав спокій світові й душам нашим велику Свою ласку.
Отця Феодосія, ігумена Києво-Печерського
(З травня ст. ст. – 16 травня нов. ст.)
Преподобний Феодосій, ігумен Києво-Печерського монастиря, народився у Василькові, поблизу Києва, в благочестивій сім'ї. З ранніх років виховувався в любові до Бога. Не полюбляв дитячих ігор, одежу носив просту, в школі добре вчився, читав Святі книги. Коли йому виповнилося 14 років, помер його батько. Він ходив у церкву, вдома трудився разом із челяддю, все, що мав, роздавав бідним.
Почувши про святі місця, в яких творив чудеса Ісус Христос, Феодосій виявив бажання сходити туди. Якось він зустрів прочан, що прийшли із святої землі й мали намір знову повертатись туди. Феодосій упрохав їх, аби вони взяли його з собою. Тайкома від матері він вирушив до Єрусалима. Лише через три дні мати наздогнала його і в гніві побила. Феодосій, як і раніше, ходив до церкви. Все, що одержував від матері, віддавав бідним, додержувався постів, носив залізні вериги.
Коли йому минуло 23 роки, він прочув про святе життя Преподобного Антонія і поїхав до Києва. Феодосій прийшов до нього і попросив, щоб той узяв його за послушника. Преподобний Антоній поселив юнака в свою тісну печеру, а згодом постриг. Це було в 1037 році. Феодосій їв сухий хліб з водою, а по суботах і неділях – сочевицю і зелень. Мати Феодосія всюди шукала його. Через кілька років вона довідалася, що він у Києві, й поїхала до нього. Преподобний Антоній умовив Феодосія зустрітися з матір'ю. Вона кинулась йому на шию й зі сльозами на очах просила вернутись додому. Переконавшись, що не зможе його умовити облишити чернече життя, поблагословила його. Невдовзі вона, за порадою сина, сама пішла в жіночий монастир поблизу Києва.