У Римі Константин побудував храм на честь Спасителя, у Ватикані – храм в ім'я святого Апостола Петра, в домі Сессорія – на честь св. Хреста, храм на честь святих Апостолів та багато інших храмів.
Константин Великий проповідував істинного Бога і Христа не лише в своїй імперії. Він виявляв батьківську турботу щодо персидських християн, просив їхнього царя, аби в усьому сприяв їм. Він велів, аби святкували перший день неділі в пам'ять воскресіння і п'ятницю в пам'ять смерті Господа Пасху, вшановували пам'ять про християнських великомучеників, дав воїнам молитви, написані на честь цих свят. Життя ченців сприймав як великий християнський подвиг. Він також заборонив християнам слугувати євреям, карати людей смертю на хресті.
Відомо, що в 325 році він був присутній на першому Вселенському Соборі в Нікеї і сам відкрив його вступним словом, у якому закликав усіх присутніх до миру й злагоди між собою.
Ним було побудовано на березі Босфору чудове місто, що стало столицею Грецької імперії і назване ним Новим Римом і Константинополем. Місто ще називали Царгородом, у ньому імператор Константин побудував багато християнських храмів, зокрема дивовижний храм Св. Софії премудрості Божої, який був перетворений при взятті турками Константинополя на мечеть.
На 65 році свого життя цар Константин захворів і вирушив до Єленополя, щоб полікуватися теплими цілющими водами. Відчуваючи, що хвороба його посилюється, він відбув у Нікомідію і вирішив тут прийняти святе хрещення.
Прийнявши св. хрещення, рівноапостольний вінценосець помер у Нікомідії на 65 році свого життя, на 33 – свого царювання, в день П'ятидесятниці, 21 травня 337 року по Р. X.
Цариця Єлена, мати Константина Великого, прийняла християнство і, одержавши від сина владу над всіма скарбами, побудувала в Єрусалимі на місці розп'яття і воскресіння Господа храм.
Цариця сама привезла листа державного сина свого до єпископа Єрусалимського Макарія про будівництво в Єрусалимі Храму Божого. Побачивши місце смерті Господа, розпорядилась очистити ганебне капище і таким чином знайшла животворящий Хрест Христа. Вона ще побудувала в Єрусалимі і в інших місцях Палестини чимало церков, а також внесла пожертвування на відновлення іконостасів. Вона не залишала без уваги місця, де молились християни, і в малих містах. Єлена подавала милість різним людям: одних звільняла від важких робіт, іншим давала гроші на їжу й одяг. Тих, що були засуджені, звільняла із в'язниць, деяких повертала із заслання, особливу любов проявляла до черниць.
Досягнувши благословенної старості, вона померла на руках свого сина на 80 році життя в кінці 326 року по Р. X. Тіло її поховане в Константинополі. На її честь невелике місто Дрепану, місце її народження, було перейменовано на Єленополь.
У IX ст. Мефодій – патріарх Константинопольський і Візантій написали хвалебні пісні на честь Константина і Єлени, які співаються Православною Церквою і нині в день їх пам'яті.
Тропар свята: Образ хреста Твого на небі побачивши і, як Павло, не від людей знання одержавши, між царями апостол Твій, Господи, царське місто в руки Твої віддав. За молитви його спасай і нас, єдиний Чоловіколюбче.
Різдво чесного і славного пророка предтечі Хрестителя Іоана
(24 червня ст. ст. – 7 липня нов. ст.)
Іоан Хреститель народився неподалік Єрусалима в містечку Ютта. Батько його Захарій був іудейським священиком, а мати Єлисавета – дочка рідної сестри св. Ганни, матері Пресвятої Богородиці. І обоє вони були праведні Перед Богом, бездоганно виконуючи заповіді й постанови Господні. А дітей не мали вони, бо Єлисавета неплідна була, та й віку обоє похилого.
І ось одного разу, як у порядку своєї черги Захарія служив перед Богом, за звичаєм священства, жеребком йому випало до Господнього храму ввійти й покадити. Під час же кадіння вся безліч народу молилась знадвору. І явився йому Ангел Господній, ставши праворуч кадильного жертовника. І стривожився Захарій, побачивши, і острах на нього напав. А Ангел до нього промовив: «Не бійся, Захаріє, бо почута молитва твоя, і дружина твоя Єлисавета сина породить тобі, ти ж даси йому ймення Іоан. І він буде на радість, на втіху тобі, і з його народженням багато хто втішиться. Бо він буде великий у Господа, «ні вина, ні п'яного напою не питиме», і наповниться Духом Святим ще з утроби своєї матері. І багато синів Ізраїля він наверне до їхнього Господа Бога. І він сам буде перед Ним йти в дусі й силі Іллі, «щоб серця батьків привернулись до дітей, і неслухняних – до мудрості праведних, щоб готових людей спорядили для Господа». І промовив Захарій до Ангела: «І з чого пізнаю я це? Я ж старий, та й дружина моя вже похилого віку». А Ангел прорік йому у відповідь: «Я Гавриїл, що стою перед Богом; мене послано, щоб говорити з тобою і звістити тобі про цю Добру Новину. І замовкнеш ось ти, і говорити не зможеш аж до дня, коли станеться це, за те, що ти віри не йняв був словам моїм, які збудуться часу свого!» А люди чекали Захарія та й дивувались, чого забарився він у храмі. Коли ж вийшов, не міг говорити до них, і вони зрозуміли, що видіння він бачив у храмі. А він тільки їм знаки подавав – і залишився німий…