Був народ іще скільмерський сто куренів по двіста. Народ наш яко прийшов пізніше до руської землі і селився серед ільмерців і тії бо суть братчики наші, нам подібні суть, мало чим різнились, бо нас хранили од злих. Віча мали на те. Рішено… овіщати як єсть. Коли чого не рішено, не має бути. Вибирали князів од полюддя до полюддя і так жили, що ми їм поміч давали і так були… Зела бо знали і творити сосуди печені в огнищах, а були гончарі добрі, землю орати а ті скот розводити, бо розуміли… Такі отці наші суть. Прийшов рід злий на них і наліз, а тому
2Б. були понужені одскочити до лісів. Там живемо, ловці і рибані, аби спромоглися од страхів уклонитися. Також був мед якийсь у тому, і почали городи ставити, отнища повсюди розкладати.
По другій темі був холод великий, і потяглися ми до полудня, там бо суть місця злачні. А там оті ромейці скоти наші брали, де за ціну про те угодилися, як бути, кому слова держати. І потяглися ми до полудневого зеленотрав'я, і мали ми скотини багато…
ЗА. Молимо Влеса, Отця нашого, хай потягне в небі ко многості суражів і хай зійде на нас сурі віщати, золоті кола повертаючи. То бо сонце наше, що світить на доми наші і перед його лицем блідне лице огнищ домашніх. Сему богу огнику з мургли речемо показатися і востати з небес і взятися аж до мудрого світа…ні речемо йому ім'я огнебоже і йдемо трудитися, як і всяк день, моління утворивши, м'ясо їмо і ідемо до полів наших трудитися, як боги веліли всякому мужу, що чинен єсь трудитися на хліб свій. Дажбові внуки єсте любимичі божеські і божі скорорала ви. Отож десницедержащим воспоємо славу суражю і також мислимо до вечора, і п'ятикрато славимо богів удень. П'ємо бо сурицю в знак благості і общності з богами, якії бо суть у сварозі і тако піють за щастя нь… Воспоємо славу суражю і той комоньзлат суражій, що скаче в небесі… Додому йдемо потрудившися, там огонь утворимо і їмо покорм наш. Речемо, які то єсть ласкощі божеські до нас і одійдемо к сну, день бо прийде і темнява розтане. Також даємо десяту Отцям нашим а соту на власве… (пропуск) і так пребудемо славні, бо ж славимо богів наших, а молимося з тілами, омитими водою чистою…
ЗБ. Інший бо кровний єсь, а тая кров наша про те мовить, як вибирали князів старші наші і так правилися п'ятнадцять віків крізь віча… і збиратися на них і судити всяку отнонську подль… главноще… і так правилися наші отці… всякий має слово рещати… і те то благо… утратили од хозярів… по віці Трояню який… уперше насадив це зі синами своїми і внуками противорічне всім… бо руси не мали ради владі, що противна вічу… хозари бо ішли на ню, а ті не мали воїв… та то розторговиця була п'ятсот літ, не скінчилася скоро, і стало нам тягла хозарського… бо поки русичі сперечалися, вороги на них налізли многі… вну котрий не був самотен з друзями многими і був утщ…
4А. почесно жив у труді… а то був у степу болярин Скотень… Тії бо не підлеглі до хозяр були іронці… од Іроні помочі просить а тії… камоньства досилають і були… хозари о тім речен… інші бояри осталися під хозарами… а деякі доліз… до града Ківо… там осілися… Ті… ж русичі, які не воліли під хозарами, ішли до Скотеня… Так Русь тирлувалася коло Іронщі, нехаючи вікове наше, одерень не беручі і так оставили русам життя руське… Хозяри брали до Ра оту свою дерень і дітки, і жони, велика біда була… а… творячі зл… ото було Годь грабуючи налізла на Русь…
а… коло Скотеня… тії розмістилися і пращури наші вирушили на них тоді комоньства іронські утрочі і розбили Годь. Розтрощені були годьці і втікли з поля… то бо кров борша лилася, червона земля була… перунами розтрощила Русь землю Годську, а мечами знищила всякого і землю їх вимісила і до своєї приточила… А тут бо хозари зайняли нас, віча стратили і налазили на нас. І тут бо руси кинулися до бою, як леви, і сказали: «Пропадемо, якщо Перун до нас не дба». І то їм поміг. І Годь була поражена і хозари. Перші так, що усі праху… бувши перші розтрощені, і Русь зітхнула до них і сказала: «А що, ще будете?» Хозяри бо утікли до Волги од Дону і Донця… там сором мали, а то розбіглися вої їхні, покидавши на землю мечі свої і тікаючи куди очі. Того разу Годь змістилася і одійшла до полуночі і там із гмизами пішла далі. Русь бо устрімилася до сеї землі взятої до руської крові в руки свої підуторчі і сказала: «Прийшла бо милостинища божеська, хвалимо Дажьба нашого і Перуна… що були з нами». І так перше заспівали славу богам на землі, яку вони звали Руськолунь та і земля, а тому потрудилися багато, абисьте утворитися землі нашій… і хозярі були до землі потяті і наколікі… Лдзі Руськолунь бояте утѣрдін… годі.