7Г. І так будемо орди оті, що бреше псиця грецькая. Лис хитрощами одверне нас од трави нашої, і то маємо ясне те, як іще сонце шкодить тобі. Наша мета уцещешетися, а не забратися.
Тут бо за тисяча триста літ од Ісходу Карпатського Асколд злий прийшов на нас. Прощайся, народе мій, з Ладом і творячи люби (любощі) – іди до стягів наших і захищай тоті од ворогів на Русі.
Могутен Сварог наш, ані боги інші, а поза Сварогом не маєм нічого, крім смерти, а та то не страшна єсть, коли ж ми ще освідомлені: себо Сварог зове нас і йдемо до нього, тобото ідемо, як Матиреслава співає пісню ратню. А маємо стати прислухатись до неї, аби свої трави і скуфи наші грекам не давали, а тії нам камені, аби гризти їх, тобото зуби маючи тверді і гострі. Ті то нам кажуть, що ми є зверженці (ізверги) і рикаємо вночі страх на людей, які суть греки. Попитають нас народи, що ми є, а ми відповімо, що єсьми люди Неумиці краю, а правлять нами греки і варяги. То й що оповімо дітям нашим, які нам будуть казати плюванням в очі і право матимуть. Себо дружини соберемо до стягів наших і скажемо всякий (кожний): не маємо їжі при собі, будемо на полі брати, а іноді одберемо од греків – їмо, а не одберемо – ані їмо, бо Матиреслава співа над нами, а маємо стяги наші дати вітрам тріпати, а комоньства степами скакати та порох здіймати воєнний за нами і ворогам дати дихнути його.
Той то день перва січа єсь од нас і маємо двісті убитих за Русь. Вічна слава їм! І йдуть до нас люди, а не маємо болярів, щоб прийшли до нас
7Д. та справимо тризну славну по ворогах.
І налетимо соколами на Хорсунь та беремо їжу, і добра, і скотину, але не полонимо греків, ті бо то нас знають яко злих, а самі добрі на Русь, і тьма не буде з нами отих, які чуже беручи кажуть, що добро дають. А не будемо, як вони, один бо єсь вождь наш Ясунь і тому пошануємося на труд наш і побідимо ворогів до єдиного. Як соколове нападемо на них і вержемося до борні сильної, тобо Матиреслава співає у сверзі про подвиги ратні, а одійшовши од Сва, кинемось на ворогів і дамо знати їм руські мечі січнею ясною. Не казать, що не маємо казати, що не маємо спішити, бо спереду свої, а борзо ідемо, а хто борзо іде, борзо має славу, а хто потиху йде, то ворони на нього крячуть і кури сідають. Ми не худоба, ми ж бо є русичі станом. А того й інших научайте, аби ви знали, що право є з нами, а наві не боїмося, бо навь не має сили проти нас. Тому бо маємо молити богів про поміч в трудах ратних наших і змагатися. Тобото Матиресва б'є крилами о трудах ратніх і славі воям, які іспили води живої од Перунця в січі укрутній. А тая перниця летить до нас і тая ріг дає повний води життя вічного Гордині нашому, який меча вражого дістав і голову старечу втратив. Так смерті не маємо од Сва, тільки бо життя вічне, і вожді братні про братів трудяться.
7Е. а умре і до луків Сварогових іде, а там Перунця каже: «Той бо ніхто інший, тільки рус гордий; ані грек, ані варяг, тільки славен роду славного, і той іде по співах Матиревих і Матиресванчих до лук твоїх, Свароже великий». І каже йому Сварог: «Іди, сину мій, до теї краси вічної і там узриш твоїх діда, і бабу, і тітку в радощах і весіліях тебе зрячих. Плакали дуже до дня сього, а ти до їх прибув – возрадувалися о житті твоїм вічнім до кінця кінець» (ів). І вокраситься там невимовно, бо мої Ясуня мають іншу мету, ніж греки, і мають славу іншу. І також пригляньмося до Ірію нашого, а побачимо квіти красні, і дерева, і луки, і маємо в'яну в'янити од піль тих, житву трудити і яшень полоти, і пшоно просове збирати до закуть сварожих, то бо од богощенства іншого, бо земне було прахове, і болісне, і страдне. І хай будуть мирні дні його вічні, а ми станемо намість його і боронитемось зуре, а буде падемо зі славою, там ідемо, як і він. То бо Матиресва б'є крилами о боки свої з обох сторін, які вогненим сяють світом до нас і всяке перо інше: красне, червоне, синє, блакитне, жовте і срібне, золоте і біле, і ті бо світять, як сонце саруме, а навколо іде пасунь, таб то світить вісьмома красками, які завітом од богів стали наші. А Перунь, її видячи, гримить у сверзі ясній, та бо то наші істоти, а ці мають свої сили дати, щоб побачили ми також і одсікли старе життя наше од нового, як воно єсть січене в рубанім дереві в домі огнищан простім.