До таких же істот належать морські панни. До злих водяних істот зараховувались топельці чи топельники і ухехоли чи сирени у чехів, у руських водяники і болотняники (дідьки), котрі перекидають човни, заманюють людей на погибель, руйнують греблі, ламають млини. Болото, очерет уявляється житлом злих істот, а чиста вода – добрих. Звідси походить прислів'я: «Як дідько в очерет влізе, то в яку схоче дудку грає».
До сухопутних фантастичних істот належали віли, про яких у сербів зосталися повір'я. Віла зображалась прекрасною, але разом з тим і войовничою дівою. Вони часто чинять людям зло, вмилостивлюються кривавими жертвами, укладають з героями побратимство і допомагають їм на війні. У чехів такі діви називаються полудницями.
Вшанування дерев
До лісових богів належать Святибор, Лісовик (Щезник) у руських і велетні вирвидуби. Ліси були у слов'янських язичників предметами особливого поклоніння, бо всі світлопоклонники вшановували рослини як вияв щорічної діяльності світлоносного начала. Релігія зендська мала вчення про священне дерево життя, що звалося Гом. Те дерево відіграє там важливу роль при сотворенні світу, воно виділяє (живущу – цілющу у слов'ян) воду. Щось подібне було і у слов'ян, бо у пісні, де описується чудесне сотворения світу, говориться, що перш ніж створені були земля і небо, стояли два Дуби (за іншим переказом – зелений явір) посеред первісної негустої маси. Таке дерево у скандинавів називається Ягдразіл, чи всесвітнє дерево: туди сходились боги на раду про створення світу. Про поклоніння слов'ян деревам маємо багато суто історичних свідчень. Прокопій каже, що слов'яни мали священні гаї і поклонялись старим деревам. У Щеціні ріс великий гіллястий дуб над джерелом, той дуб вважався житлом божества. Священні гаї замінювали храми. З краледвірського рукопису дізнаємося, що у чехів були заповідні гаї (луги). Ібн-Фоцлан передає звістку про поклоніння русинів деревам. Костянтин Порфирородний говорить, що руси приносили жертви під деревами. У житії князя Костянтина говориться, що руські язичники поклонялись дуплистим деревам, обвісивши їх убрусами. В Уставі князя Володимира забороняється молитися біля гаїв. Судячи із залишків слов'янської міфології у піснях та казках, бачимо рослинну природу скрізь оживленою і символізованою: дерева і зело часто говорять і межи собою, і з птахами, і з людьми і мають символічне застосування до людини.
Символічне значення дерев, птахів, звірів
Слов'яни вважали, що священними деревами є дуби, особливо старі; ясен, здається, був присвячений Перуну. Клен та липа символізували подружжя; клен мав у собі таємничу благодатну силу, кленовий листок мав магічну цілющу якість. Під липами здійснювались жертвопринесення. Ліщина також була священним деревом. Береза символізувала чисту матір-природу.
Птахи мають у слов'ян також символічне значення. Казкові поняття переважно поєднані із зозулею, голубами, ластівками та воронами.
Зозуля зображається провісницею майбутнього, з таємничим смислом. За переказом Прокоша, в ту птаху перетворюється Живий. Голуб у всіх слов'ян є символом кохання, і тому-то в одній карпаторуській пісні приписується створення світу двом голубам, тобто чоловічій та жіночій першоістоті.
Ластівка у стародавніх слов'ян брала участь у долі людини. Так, у Любушиному суді ластівка подає знак сестрі Кленовичів про сварку її братів. Ворони були священними птахами. Ніхто не смів лякати їх у лісі. Сова, здається, була символом смерті та пітьми; коли душа вилітала з тіла, то всі птахи перелякались, тільки сови не злякались. Окрім цих птахів, слов'яни багатьом іншим приписували пророчий дар. Птаховіщування було розповсюджене у всіх слов'ян.