Коли собака виє, а голову держить угору, то перед вовком, що десь його чує. А коли голова опущена до землі – то віщує смерть (Кобилянська: «Земля»).
«Одної темної ночі на дворі завив собака, за нею другий… І зараз же почався пожар! (Короленко: «Історія мого сучасника»).
Собаки щоночі вили – вмирущого чули (Мирний).
«Гавкаючи, собака вибріхує все зле» (Харчук: «Волинь»).
Коли кіт покине свій дім, то на нещастя.
Баран чи вівця стали символом невинности, особливо супроти вовка; звідси й християнський символ: Агнець Божий, цебто Христос.
Здавна в нас повно легендарних оповідань про різних звірів, джерелом яких були давні «Фізіологи», або й свої стародавні перекази. Так, левиця приводить мертве левиня, а батько-лев оживлює його своїм духом, і цього переказа наші проповідники часто використовували, як символ воскресения. Гадюка постить 40 день і ночей, поки скине своє линовище (по-старому «сволочь», а з нього пішла лайка). Саламандра гасить вогонь, чому й стала в нас покровителькою протипожежних робіт.
Цікаво, що кінь у найдавніших пам'ятках більшої ролі не грає, але стає частим і улюбленим за козацької доби. Але з давнього часу кінь, особливо вороний чи баский, став символом швидкости, тому вдавнину були відомі й крилаті коні, що позосталися дотепер у наших народніх творах, особливо в казках. Кінь може бути й віщим і, чудесним, і вірно служить своєму панові. Коли треба добре коня виїздити, то в легендах це робить Св. Юрій.
Домова худоба з найдавнішого часу була й є у великій пошані українського народу, – це члени родини, що працюють на неї. Худобу не забувають під час великих Свят: її обкаджують ладаном і окроплюють Йорданською водою, на Великдень гуцули й тепер христосуються з нею. Як покійника виносять із хати, випускають із хлівів чи приганяють з поля всю худобу, щоб попрощалась зо своїм ґаздою (господарем).
Перевернений вовною назовні кожух, як худобина, накликує врожай та достаток. Для Похорону вживають волів з найдавнішого часу, – це загальноарійський звичай. Бик – символ творення, парубок, віл – чоловік, телиця – дівчина, корова – жінка, земля; така символіка переповнює весільні пісні й наші приповідки: «До чого бик звик, те й волом рик», або: «Горе тобі, воле, коли тебе корова коле».
Деяка звірина, особливо чорна, напр. чорний собака, чорний кіт, можуть сильно шкодити людині, бо в них звичайно сидить біс. Коли чорний собака, кіт, лис або заєць перебіжить кому дорогу, це зла ознака, і не поведеться цій людині. Коли звір кричить, це теж зла ознака, як видно те вже в «Слові о полку Ігоревім». Лисяче брехання чи виття завжди віщує лихо, як це у «Слові»: «Лисиці брешуть на черления щити». А вже коли собака виє вночі, то це на нещастя, або й на покійника.
Коли в лісі гине якась велика звірина (а вона на смерть усе ховається в гущавину, щоб бути самотньою), це неодмінно відіб'ється й поміж людьми, добрим чи злим, але несподіванкою; звідси приповідка при несподіванках: «Щось велике в лісі здохло!» Взагалі, звірина може віщувати; напр., коли кіт треться біля ніг або вмивається, – гостей ворожить. Звірине молоко має чудодійну силу, злу чи добру, і це сильний середник при чаруванні.
Як курка заспіває півнем – на нещастя. Б. Грінченко пише: «Ох, лишечко, лишечко! Не дурно ж у мене зозуляста курка півнем співала: оце ж воно й сталося!… Я так і вгадувала, що буде нещастя: або пошесть, або голод, або війна»…
Домовий скот був завжди в великій опіці наших предків, і про нього існує велика сила найрізніших вірувань. Скотарство було сильно розвинене, і скот поважався за членів родини й підпадав опіці й охороні домового бога. Нечиста сила або зла людина, коли хоче пошкодити господареві, зачинає зо шкоди його худобі. Волхви й різні чарівники вміли допомагати скотині, і тим підтримували свій авторитет. У наших гуцулів у Карпатах давні вірування про худобу (маржину) позосталися в повній свіжості ще й тепер (пор. «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського).
Християнство мусіло рахуватися з таким близьким стосунком людини до свого домового скота і взяло його під свою опіку. В Требнику знаходимо аж три давні Чини для домового скота: 1. Чин Благословенія огради скотов, сиріч стайні, 2. Молитва во єже благословити стадо і 3. Чин противу губительству скотов. Церква просить Господа: «Да не ізволиши погибнути скотом, без них же человіческий род воспитатися не можеть», і молиться: «О єже всякія козни отгнати, і всякеє чародійство от сея огради ізвергсти», «Ізбави стадо от насилія діаволя, і от всякого навіта врагов, і воздуха смертного, всякую зависть, і іскушеніє, чаровства же і волшебства, от дійства находящого діавольского, отгоняя от него». «Ти, Боже, от сих скотов всякія лесті сатаніни отжени, сотвори здраву пищу, отжени сатанинство, да угаснеть в них всякая власть діаволя. Сохрани я (їх) от злости іли рвенія людей злобних, от обаваній чародієв, діаволов, чародійств і нечистих духов».