Володимир Сергійчук Український Крим
Спільні предки
На усі часи природа наділила Крим неповторною красою і багатствами. І це не могло не привернути погляди близьких і далеких сусідів. Крім того, з найглибшої сивини віків і Європа, і Азія усвідомили: хто володіє Кримом, той володарює не тільки на Чорному морі. Ось чому сюди тягнулися не лише скіфи з Придніпров'я, а й елліни-греки й генуезці.
Грецьке панування і згодом римська зверхність поширювалися лише на міста грецьких колоністів і вузьку зону побережжя, а спроби грецьких і римських урядів контролювати всю територію Криму ніколи не мали успіху. Грецькі джерела називають населення Криму (Тавриди) і України скіфами в VIII–VI і сарматами у IV–III ст. до н. е., хоча фактично на цих землях жили різні народи і племена. Скіфи і сармати швидко переймали грецькі зразки мистецтва і культури, але водночас ці племена впливали на життя і культуру грецьких колоністів, про що свідчить не тільки побут греків, але і самі вироби з місцевими ознаками. Скіфське мистецтво деякі російські автори намагалися пов'язати зі східними зразками, зокрема сибірськими, послуговуючись для того т. зв. «звіриним» орнаментом, який однак не є єдиним і винятковим елементом «скіфських» виробів. Більшою мірою мають рацію дослідник Осовський, який доводить, що скіфське мистецтво склалося під впливом кавказьким, а також Ростовцев, який зробив висновок про спорідненість його з хеттським мистецтвом Малої Азії.
Деякі грецькі і римські джерела зазвичай називають корінне населення Криму таврами, а сам півострів — Тавридою (Січинський В. Крим. — Нью-Йорк, 1954. - с. 6).
У II — І ст. до н. е. ті ж самі джерела згадують про існування на побережжі Азовського моря і згодом по цілому українському Причорномор'ї і Криму роксолан і аланів. На думку більшості дослідників, це — дві споріднені етнічні групи, або і один народ іранської гілки індо-європейської групи народів. Саму назву роксоланів окремі філологи виводять від сполуки «роксолани», тобто «Білі Алани», а від слова «Рокс» — назву Рос чи Русь.
Грецький письменник Страбон виразно говорить у своїй VІІ-ій книзі, що роксоланський князь з Ольвії Скилур зі своїми синами заклав на Тавриді, тобто в Криму, три укріплення: Палакіон (тепер Балаклава), Хабон і Неаполе (тепер Керменчик поблизу Сімферополя). Цими містами-укріпленнями як військовими базами користувався Скилур у війні з Мітридатом Євпатором. Херсонес також захоплювали «тавриди і скіфські племена». Все це довело до війни поміж Мітридатом і роксоланами. Страбон подає, що роксолани під проводом Тасія прийшли на допомогу синові Скилура Палакові: у битві проти полководців Мітридата Євпатора: «Хоч роксолани виглядали войовничими, одначе проти вивченої і добре озброєної фаланги (за римським зразком) кожний легкоозброєний варварський народ безпорадний. Так і вони, в кількості майже 50 000, виступивши проти 6 000 Діофанта, полководця Мітридатового, не встояли і багато з них загинуло» (там само. — С. 8).
Ці події дослідники датують 94 роком до н. е., і свідчать вони про велику силу і організованість автохтонів Криму — роксолан.
У згаданому місті Неаполі біля Сімферополя під час розкопок 1946 року виявили могильник «римських часів» з розписом, що надзвичайно нагадує сучасні українські розписи хат. На стінах живо і натуралістично намальовано правдоподібні сцени з життя покійника: вершник на коні, пси нападають на диких кабанів, чоловік грає на лірі. Типи людей виразно не грецькі і не римські, а власне автохтонні, отже, роксоланські. Ці типи, так само як і озброєння роксолан, зустрічаємо в досить докладних описах античних письменників, а також на деяких рисунках і різьбах II–IV ст. н. е.
Хоча Мітридат Євпатор вигнав роксолан із «Затоки Символів», тобто Балаклави, але вони, як і алани, не тільки залишилися у внутрішньому Криму, але й далі тримали свої бази і пристані на півострові.
Алани згадуються вже в І ст. н. е. античними письменниками Плінієм Другим і Тацитом. За відомостями Аміяна Марцеліна (IV ст.), алани споряджували напади на грецькі колонії Боспорського царства, переважно на Фанагорію, Кінни та інші міста Тавриди. В III ст. н. е. алани заклали нові міста Сугдей (за нашими літописами — Сурож, тепер Судак) і Ардавда (тепер Феодосія), які стали важливими пристанями-базами аланів під час нападів гунів, а згодом в IX ст. під час нападів угорських і печенізьких кочовиків. За свідченням невідомого складача старовинних «Перипл» Чорного моря, Феодосія спершу називалася мовою таврів чи алан «Аравда», тобто «Місто семи богів» чи «Місто сімох світил» (планет). Коли ж Боспорський король Лейкон здобув місто, яке в той час належало мілетським грекам, то він назвав його на честь своєї сестри Феодосії.