Тов. Б о ш возражает против этой поправки" (підкреслення моє. - О.Р.).
Виступ С. В. Петлюри на Всеукраїнському з'їзді Рад справді застав київських більшовиків зненацька. Про це зазначає у своїй статті С. Шрейбер "К протоколам первого всеукраинского совещания большевиков" (Летопись революции. - 1926. - №5. - С.61): "Ультиматум, предъявленный СНК Центральной Раде, ознаменовал поворотннй пункт в отношениях РСФСР к Укр. Республике. ЦК партии не предупредил украинские организации о шаге, предпринимаемом ими, не вняснил предварительно вопроса о целесообразности в тот момент такого резкого внступления. Укр. б-ков ультиматум, попавший к открытию Всеукр. съезда Советов, поставил в крайне тяжелое положение (Тепер більшовицький демарш із залу засідань на другий день з'їзду постає в дещо іншому світлі. В очах присутніх на з'їзді делегатів більшовицька фракція виглядала зрадницею національних інтересів, "троянським конем" Раднаркому РРФСР тут, у Києві. - О.Р.), так как вызвал острый взрыв шовинизма на этом съезде и сплотил все национально-настроеннне элементы вокруг Ц. Р. Радовцы получили повод выступать против большевиков (в том числе и украинских), как против иноземцев и империалистов (підкреслення моє. - О.Р.). Естественно недовольство части совещания этим некстати свалившимся ультиматумом, сделавшим невозможным всякую борьбу на съезде и ускорившим приближение военного конфликта (підкреслення моє. - О.Р.), для революционного разрешения которого внутренние силы пролетарской революции на Украине еще не созрели. (...) Затонский опасался, что вместо гражданской войны на Украине ультиматум вызовет войну между советской Россией и Украиной в целом.
Нужно признать, что опасения Александрова и Затонского были не лишены оснований. Война советской России с мелкобуржуазной Радой, а затем Директорией не была войной чисто гражданской - к ней примешивались национальные моменты, причем борьба сил внутри Украины шла не по тому разделу, по которому она шла после Октября в России".
Одним із стандартних аргументів офіційної історіографії проти Центральної Ради служить факт залишення більшовицькою фракцією Всеукраїнського з'їзду Рад. При цьому висувається тривіальне пояснення: більшовики, мовляв, заявили про свою подальшу неучасть у роботі з'їзду через те, що склад його делегатів було фальсифіковано.
Знову ж звернімося до протоколів обласного з'їзду РСДРП(б) у Києві в грудні 1917 року (Летопись революции. - 1926. - №5. - С.70-77), які породжують сумніви щодо вмотивованості цієї заяви більшовиків:
"В н е о ч е р е д н о е з а я в л е н и е тов. Б о ш: (...) Я предлагаю разьехаться всем по домам, наметив здесь только практические мероприятия, и давить на Киев, так как здесь сил совершенно нет... (підкреслення моє. - О.Р.)
Тов. Ч у п и л к о. Съезд закрывать не стоит (обласний з'їзд РСДРП(б). - О.Р.), надо расколоть украинскую демократию. (...)
Тов. П я т а к о в. ...В Киеве скопилась масса черносотенного элемента, который даже помимо Рады разгонит самочинно и арестует партийный съезд. Нет смысла продолжать съезд. Нам на Съезде Советов расколоть все равно не удастся (делегатов съезда. - Ред.).
Тов. А у с с е м. Разъезжаться нельзя, сократить работу можно, но по важным вопросам надо вынести решение. Опасности нет. Рада слишком хитра, чтобы принимать репрессивные меры. Нам необходимо на съезд Советов войти в большом количестве. Надо строже относиться к мандатам депутатов и на основании точных документальных данных объявить съезд неправомочным. Мы на нем безусловно не получим большинства, но раскол сможем произвести (Підкреслення моє. Коментарі, як мовиться, зайві. - О.Р.). (...)
Тов. Ш а х р а й. Рада складывалась по национальному принципу и мы пропустили момент повлиять на ее состав. ...Здесь на Украине власть еще не в руках Советов. (...)
Тов. Б о б к о. У нас нет реальной силы для борьбы с Радой (підкреслення моє. - О.Р.). (...)
Тов. Г и л и н с к и й. (...) Если этот съезд не даст нам власти, то Украинское Учредительное Собрание тем более" (Цікаве визнання. Чи не правда? Підкреслення моє. - О.Р.).
Як бачимо, більшовики добре усвідомлювали, що на з'їзді Рад не зможуть дістати більшості голосів. Таким чином, їхнє демонстративне залишення з'їзду було наперед запрограмоване. Досі цей крок коментувався виключно з позицій партії-переможниці, в обхід об'єктивної істини...
Тим часом ситуація після обміну нотами ще більше загострилась. 6 грудня (19 грудня за н. ст.) український Військово-Революційний комітет при крайовій Петроградській Раді запропонував Раднаркому РРФСР своє посередництво між Центральною Радою і РНК (Летопись революции. - 1925. - №2. - С. 63). Одержавши дозвіл, негайно зв'язався з Киевом. Представник Генерального Секретаріату заявив: "Ответ Генерального Секретариата на ультиматум Совнаркома нельзя рассматривать, как окончательный разрыв и начало военных действий".