"П р и с у т н і: Винниченко, Ткаченко, Петлюра, Шаповал, Золотарьов, т. ч. с.: Рудницький, Сокович, Мазуренко, Абрамович, Шульгин, Зільберфарб, Стешенко, Мартос, Одинець.
С л у х а л и: повідомлення Винниченка про приїзд делегації робітників Донецького басейну, які розказували про великі репресії Донського правительства щодо робітників. Винниченко радить рішуче поставити справу нашого відношення до козаків, які вже одверто проявляють контрреволюційні наміри.
Ш у л ь г и н - Порвати зносини з козаками неможливо, бо тоді Україна буде оточена зо всіх боків ворогами.
С т е ш е н к о - Рвать не треба; послать представників на Дін; щоб таким чином була змога оборонити інтереси українського населення.
П е т л ю р а - Порвати зв'язки з козаками нам невигідно, бо на інших фронтах українське військо йде в контакті з козаками, що нам важно в цілях перевозки українського війська на Україну. Треба полагодити справи дипломатичним шляхом.
З о л о т а р ь о в радить запитати представників Генерального Секретаріату на Дону про репресивні міри козаків у Донецькому басейні, тільки після того можна ставити питания ультимативно.
Ш а п о в а л нагадує, що юнкерів випустили з Киева тільки під умовою вчитися, але не ставати збройною силою у руках козачого правительства. Треба негайно послати запитання, вказавши на ці умови. Козаки, користуючись пасивністю українців щодо подій на Дону, в зв'язку з українсько-більшовицькою війною розвивають чисто калединські тенденції. Запитати правительство Дону, на якій підставі введено військовий стан в Таганрозькій і Ростовській округах, населених українцями.
Т к а ч е н к о - Треба вимагати від Донського правительства відновити всі свободи і вказати на те, що діяльність Донського правительства виходить за межі національного самовизначення, а також пригрозити припиненням посилання цукру і хліба, коли будуть ставитися перешкоди в роботах у Донецькому басейні. Генеральний Секретаріат військових справ повинен поставити козачі частини на фронт замість українських Частин.
М а з у р е н к о - Треба вимагати організації "військової округи" на підставі 4-членної формули; коли вони на це не згодяться, то прилучити українські землі, як Ростовського, Таганрозького округів Донщини, до України, а для решти українців вимагати національної автономії...
Ш у л ь г и н радить почекати з запитаннями і нотами, поки не вернуться наші представники.
Т к а ч е н к о каже, що справа на Дону ясна, там сильний сплив сфер. З-поза Дону хід подій іде так, що скоро доведеться нам із Доном боротися. Тепер треба рішуче вимагати встановлення політичних свобод і скасування репресій щодо робітників Донецького басейну, а так же національно-персональної автономії для українського населення.
П о с т а н о в л е н о: Пропуску козачих війск на Дін не припиняти, доручити голові Генерального Секретаріяту і Генеральному Секретарові Міжнародніх Справ виготовити ноту Донському правительству в справі репресій, запитати негайно представника Генерального Секретаріату на Дону про фактичні відносини козаків до українського населения і робітників Донецького басейну".
З наведеного документа зробити однозначний висновок щодо контрреволюційності політики Генерального Секретаріату Центральної Ради досить проблематично:
Була ще одна немаловажна обставина у спробах Центральної Ради вести політику нейтралітету и обережного ставлення до Дону. Саме на неї звертає увагу М. Рубач у своїй статті "К истории конфликта между Совнаркомом и Центральной Радой" (Летопись революции. - 1925. - № 2. - С.79): "Порш указывал на фактическую зависимость Украины от Дона, так как все патронные заводы находятся в районе казачества и казаки имеют 150-тысячные армии, Украина же никакой армии не имеет" (підкреслення моє. - О.Р.).
До речі, про Дон. Там події також розвивались далеко не однозначно. Сьогодні мало хто знає, що так звана каледінщина була неоднорідною. Там були і монархісти, і самостійники, республіканці і прихильники Установчих зборів, ті, які обстоювали диктатуру. Про це, зрештою, переконливо свідчать спогади Романа Гуля "Ледяной поход (с Корниловым)", надруковані в альманасі "Кубань" (1989. - № 1-3). А значна частина офіцерів, як пише Юрій Поляков, член-кореспондент АН СРСР (Поиск: 1989. - № 27. - С.4), йшла на Дон до Корнілова або включалась у підпільну діяльність не тільки тому, що ненавиділа нову владу, а и через страх за своє життя.
У контексті сказаного є своя логіка і у виступі Винниченка 28 грудня на засіданні Малої Ради: "Перепущення через Україну Військ тих націй, що тепер самовизначаються, ми будемо допускати. Але, стоячи на грунті строгої нейтральности, ми не будемо пропускати більшовицьких військ для братовбивчої війни на Дону".