П о р ш каже, що на відповідь Генерального Секретаріяту на ультиматум більшовики організували польовий штаб і почали війну, а ми все ще не знаємо, чи воюємо, чи ні. Козаки з одного боку, а більшовики з другого хотять одрізати Украшу од Донецького басейну. (...) Треба утворити колегію по охороні України, організувати штаб, послати Совіту Нарідних Комісарів ультиматум з вимогою припинити війну. Оповістити людність про дійсний стан річей. Колегія повинна зробити учот сил і зброї, використати "Вільне Козацтво",5 підчинити міліцію. Колегія мусить мати право робити від імени Генерального Секретаріяту, вона може в разі потреб розбирати залізні шляхи.
П о с т а н о в л е н о: Негайно послати Совіту Нарідних Комісарів ультиматум з вимогою припинити війну, відкликати «Совіцькі» війська з України і пропустити на Україну українське військо.
Обрати особливий комітет по обороні України в складі Ген. Секретарів: Порша, Петлюри і Єщенка".
Підстави для тривоги в Центральної Ради були не надумані. Про конкретні наміри РНК РРФСР однозначно мовилось у резолюції, прийнятій на засіданні Ради Народних Комісарів 30 грудня 1917 року (13 січня 1918 року за н. ст.). В ній, зокрема, було сказано: "Основным источником разногласий с Радой являлось то обстоятельство, которое Совет Народных Комиссаров ясно указал в своем первом обращении к Раде с предложением мирных переговоров. Именно в этом обращении было указано, что прямая или косвенная поддержка Радой калединцев является для нас безусловным основанием для военных действий против Рады". Одно слово, привід був знайдений для збройного втручання у внутрішні справи України.
Але того ж дня (30 грудня) стався й інший цікавий факт. У матеріалі "К отчету о I Всеукраинском съезде Советов Р., С. и К. Д." (Летопись революции. - 1928. - № 1. - С.265) читаємо:
"Делегация (РРФСР. - О.Р.) в Бресте признала законность представительства Ц. Рады, посланного ею для участия в мирных переговорах 30 декабря, т.е. через 20 дней после избрания ЦИКУ (в Харкові. - О.Р.), когда факт создания на Украине Советской власти (?!) не мог быть неизвестен Совету Нар. Комиссаров. Председатель российской мирной делегации в Бресте заявил, что процесс самоопределения на Украине происходит в свободных демократических условиях, что там всюду работают свободно-избранные Советы и самоуправления, выбранные на основе всеобщего, прямого и тайного избирательного права, а потому Генеральный Секретариат заслуживает признания в качестве законного правительства Украины. Еще позже, уже тогда, когда Затонский был принят в состав СНК Российской Совреспублики в качестве представителя Украинского совправительства, руководящие деятели СНК начали вести переговоры, помимо него, с левыми кругами украинских социалистов насчет внутреннего переворота в Центральной Раде (Знайомий почерк. Чи не правда? - О.Р.), который должен был передать власть в Ц. Р. в руки мелкобуржуазных украинских левых с переходом последних на сторону б-ков (см. воспоминания Затонского в "Октябрьском сборнике", изд. ГИЗ, 1924 г.).
Этот план не удался, национальный фронт расколоть не удалось (на самой Украине для этого было очень мало сделано), и Российской республике пришлось помочь советизации Украины (1918 г.) военной силой" (підкреслення моє. - О.Р.).
Хіба це не визнання більшовиками факту збройної агресії з боку Російської Республіки? Але звернімося до спогадів більшовиків. Ось що пише Георг Лапчинський, народний секретар Народного Секретаріату першого українського Радянського уряду, організованого в Харкові у грудні 1917 року (Летопись революции. - 1928. - № 1. - С.168):
"ЦБК України у відповідь на офіціяльне повідомлення Петербурзького уряду про своє обрання дістав телеграму, де Рада Народних Комісарів вітала й повідомляла, що надалі всяке фінансування України, всяка посилка туди грошей з центру йтиме виклшчно через Український радянський уряд" (підкреслення моє. - О.Р.). Як кажуть у таких випадках, коментарі зайві.
Цей факт фінансових ін'єкцій з боку Раднаркому РРФСР не випадковий. Бо, за свідченням Сергія Мазлаха (Летопись революции. - 1922. - № 1. - С.137), "ЦИК Украины заседал в Харькове, но его влияния нигде не чувствовалось" (підкреслення моє. - О.Р.).
Як же працював новостворений Радянський уряд України? Той же Г. Лапчинський згадує, як народний секретар військових справ В. М. Шахрай скаржився йому: "Що це за уряд український, що його члени зовсім не знають і не хочуть знати української мови? Що не тількі не користуються жодним впливом серед українського суспільства, але воно навіть ніколи й не чуло раніше їхніх прізвищ? Що я за «військовий міністр», коли всі українізовані частини мені доводиться роззброювати, бо вони не хочуть іти за мною на оборону радянської влади? За єдину військову підпору для нашої боротьби проти Центральної Ради ми маємо лише військо, що привів на Україну з Росії Антонов і що на все українське дивиться, як на вороже, контрреволюційне?" (підкреслення моє. - О.Р.)