Але перш ніж почати аналіз причин виникнення конфлікту між Раднаркомом РРФСР і Центральною Радою, слід, бодай коротко, охарактеризувати економічне становище України напередодні 1917 року. Ось лише деякі цифри: у 1913 році Донбас дав понад 70 відсотків вугілля, що видобувалося в Російській імперії; у розпалі імперіалістичної війни (1915-1916 рр.) з України назаводи Росії надходило 96,7 відсотка прокату, 68 - сортового металу, 99 - двотаврових балок і швелерів, 53 - солі, 81 - олова, 90 - срібла, 8/4 чавуну тощо. I це вже не кажучи про збіжжя та цукор. Тож не дивно, що ще в 1906 році німецький рейхсканцлер і прусський міністр-президент Бернхард Бюлов писав, що Росію можна звести до рівня держави другорядного масштабу, якщо вона "або зазнає соціального розкладу, або втратить Україну". Забігаючи наперед, зазначимо, що 3 березня 1919 року, виступаючи в дебатах по звіту ЦК КП(б)У в Харкові, Я. М. Свердлов однозначно заявив: "Вы знаете, что спасение всей революции - не только российской, но и международной - находится в руках Украины?". Тобто питомій вазі економіки України давалася висока оцінка навіть у розпалі громадянської війни, голоду і розрухи...
Але повернімося в рік 1917-й. Газета "Русское слово" (№ 150 від 4 липня 1917 року) писала: "Прежде всего министрам-парламентерам Церателли и Терещенко удалось склонить украинцев к принятию основного положения, в силу которого вопрос о национально-политическом устройстве Украины и о способах решения в ней земельного вопроса должен быть представлен компетенции Всероссийского Учредительного собрания... Что касается притязания украинцев на особую организацию национальной армии, то оно решительно отклонено (підкреслення моє. - О.Р.) (...) Уступкой (Тимчасового уряду. - О.Р.) несомненно является и образование до Учредительного собрания на Украине особого органа краевого управления - Генерального Секретариата".
Згідно з "постановою" Тимчасового уряду Генеральний Секретаріат був проголошений носієм "высшей краевой власти Временного правительства на Украине".
Як же оцінювали більшовики соціально-політичне становище Росії у цей період? Ось що писав у своїх спогадах народний секретар першого Радянського уряду України Георг Лапчинський (Летопись революции. - 1927. - № 5. - 6. - С. 52): "Ми надто довго, як соціял-демократи, готовилися до того моменту, коли всенародня революція повалить царат, після чого неминуче мае, мовляв, народитися буржуазна республіка, з установчими зборами, парламентом, демократичним місцевим самоуправлінням, свободами тощо. Тому й тепер дивилися ми на ради, як на тимчасові революційні органи "пролетарського контролю", що згодом повинні зникнути, коли, з одного боку, почнуть функціонувати "нормальні" "демократичні" установи (муніципалітети, земства), а з другого боку, зміцнено буде класові робітничі організації - профспілки, кооперативи, партії. А до ленінської ідеї, що революція може привести до утворення не буржуазної демократичної республіки, а трудової пролетарської, ми зовсім не були готові аж до самого жовтневого перевороту, бо й на самий переворот, на захоплення радами державної влади дивилися як на засіб забезпечити "послідовно демократичний” лад - цілковито ліквідувати пережитки феодальні, припинити війну, конфіскувати поміщицьку землю та здобути робітництву "нормальні умови" для боротьби за соціялізм".
I далі: "...Часто-густо в своєму ставленні до національної проблеми на Україні ми обмежувалися лише тим, що декларували партійне гасло: "самовизначення аж до відокремлення", демонстрували свою лояльність до Центральної Ради (мовляв, визнаємо її таксамо, як визнаємо Тимчасовий уряд у Петербурзі) і не робили майже ніяких кроків, щоб вплинути на національний рух, що таки чимраз більше охоплював селянські, солдатські, а де-не-де й робітничі маси..."
Майбутній голова Радянського уряду України Г. Л. Пятаков у 1917 році відверто заявляв, що "й думки не може бути про якусь там Україну, тому що все це - вигадки націоналістів" (Літопис революції. - 1929. - №4. - С.141).
Після жовтневого перевороту в Петрограді, як багато хто зі старнх більшовиків називав у своїх спогадах збройне повалення Тимчасового уряду (Л. Д. Троцький відверто називав ленінський план захоплення влади "партійною змовою"), на Першому з'їзді Рад було проголошено право народів колишньої царської Росії на самовизначення аж до відокремлення.
7 (20 за н. ст.) листопада 1917 року Центральна Рада 3-м Універсалом проголошує утворення української держави - Української Народної Республіки у федеративному союзі з Росією: