Помітивши мене, він анітрохи не здивувався й лише спитав:
— Отже, ти приїхала з Коннеллом?
— Він заявив, що я неодмінно маю повернутись, і поводився так, ніби ти його на це уповноважив.
— Так воно й було.
— І ти знав, що він мені погрожуватиме?
Честер ходив по кімнаті — у халаті, який він одягав, знявши сурдут чи піджак і накрохмалену сорочку. У нього був дуже стомлений вигляд, думки його ширяли десь далеко. Зиркнувши на мене спідлоба, він спитав:
— А ти чого не лягаєш? Уже друга ночі.
— Ти справді почав би переслідувати Джіма, якби я не повернулася сьогодні вночі?
— Я вважав, що доки не пізно, треба це припинити.
— Отже, я, на твою думку, поїхала у Бакфілд до Джіма?
— Якби ж то я так вважав — про це говорить пів-Лондона!
Звісно, я заперечила, що все це брехня — я не маю що приховувати. Честер роздратовано знизав плечима й кинув:
— От і гаразд, тож нема про що розбалакувати!
— Але ж ти мені не віриш!
— Моя люба Ніно, інцидент вичерпано.
На це я відрізала: якщо він вважає мене за таку негідь, хай би краще послав по вуличну повію. Він розсудливо відповів, що мені давно б уже слід знати: сама думка про це йому неприємна, не кажучи вже про те, що його високий стан забороняє йому мати справу з такими жінками.
— І тому ти посилаєш не по них, а по мене. Слухай, а ти не боїшся, що станеш мені бридкий?
— Нічийого місця ти не займаєш, у тебе є своє місце, місце моєї дружини. Ніхто не зможе посісти твого місця у моєму серці і мого — біля тебе. А тепер бога ради забудьмо про все і спробуймо жити як раніше. Почнімо все спочатку.
Я спитала, як ми можемо почати все спочатку, якщо він сам вірить усім пліткам і сам їх підтримує. І тут йому нарешті урвався терпець.
— Досить! — мало не крикнув Честер.—Нічого твоєму Джімові не станеться! Звичайно, мені важко зрозуміти, чому він у воєнний час залишив свій пост, але я зводити з ним рахунки не збираюсь! Цього з тебе, сподіваюсь, вистачить?
— Отже, всі твої погрози — лише трюк, щоб змусити мене повернутись додому? І ти пропонуєш мені все забути?
— Люба моя Ніно, я не вимагаю від тебе романтики. Що є — то є. Як нам далі жити— ось єдине, що має зараз значення.
Але я відповіла, що такого роду аргументи (мене різонуло слово «романтика») чудові, коли йдеться про політику, але тут вони недоречні. Важливо не те, яку ми будемо провадити політику, щоб приховати наші незгоди, а те, що справді почуваємо одне до одного. Невже він гадає, що я так просто забуду, чим він мені погрожував, і, по суті, шантажував мене, змушуючи повернутись?
Він не дав мені договорити (я так і не встигла сказати йому, що коли під словом «романтика» він розуміє елементарну взаємоповагу і щирі взаємини, то я, безумовно, люблю «романтику»), і, грюкнувши дверима, пішов до своєї кімнати.
Дивовижа, та й годі,— подумала я,— він ще й ображається! Пошив мене у дурні, зігравши зі мною комедію, і ображається! Спершу погрозами повернув мене додому, а тепер,— прошу: «Забудьмо минуле, що було, те загуло — і почнімо все спочатку!» Треба ж таке!
— Ні, ні, ні! — думала я, люто зриваючи з себе одяг.— Все це комедія — і більш нічого! Чи не таку ж комедію він зіграв із Гулдом, Раундом, з усіма, кого потім підступно прибрав зі свого шляху? Мовляв, «час вилікує».
Усе це не тільки здалося мені гидким, але й по-справжньому сповнило жахом; я раптом відчула цілковиту свою беззахисність і знову кляла цього «монстра», що понівечив Джімове життя, а тепер зазіхав на моє.
Досі дивуюся, чому цього разу Честер не зробив спроби замаскувати свою тактику. В ньому нічого не лишилося від колишнього Честера,— уважного й проникливого, який так умів колись виявити всю міць своєї любові,— нічого, крім навальності, з якою він домагався тепер свого, і несхитної віри, що бог на його боці.
Я потрапила в принизливе становище. Піти знову з дому я вже не могла: не довіряла Честерові і боялася, що він може вимістити зло на Джімові; а до мене тут ставилися як до людини, що вчинила жахливий злочин. Все господарство прибрала до рук Селлі. Вона вела дебет-кредит і порядкувала разом з Бутемом на прийомах. Від'їжджаючи, я не подумала про те, що без мене життя в домі не спиниться, і на час моєї відсутності обов'язки господині (не такі вже й обтяжливі, проте по-своєму вагомі) повинен виконувати хтось інший. Бутем відповідав за ремонт у домі й складав списки гостей, Селлі вела господарство, а разом вони стежили за приготуваннями до офіційних обідів та прийомів. Можна сміливо сказати, що головною людиною в домі став тепер Бутем. Віднині він усюди супроводжував Честера й віддавав накази не згірш од вправного мажордома. Бутем навіть завів собі секретаря; наша нова друкарка, зовсім ще зелене дівча з Тарбітона, вчорашня школярка, служила йому вірою та правдою, обожнюючи його так само, як Бутем обожнював колись Честера.