Селлі ставилася до мене дуже ніжно й весь час повторювала,—як добре, що я повернулася додому, і як було Честерові погано без мене, і яка егоїстка тітонька — хіба ж можна так довго не відпускати мене од себе!
— Мимоволі починаєш сумніватися, чи розуміє вона, що йде війна, і кожен з нас мусить виконувати свій обов'язок. Ох, боюсь, наша тітонька дбає лише про себе, і це ти на неї так погано впливаєш, дорогенька матусю.
Кажучи мені таке, вона тримала мене за руку, вдивляючись мені в очі з тим зосередженим виразом, який ніби промовляв: «А хіба тобі теж не час подбати про інших? Чи не час і тобі зрозуміти, що всі ми надто панькаємося з тобою,— і Том, і я, і всі оці старі діди, яких не виженеш з хати палицею, і цей твій злий геній дядечко Джім, і найперший — тато? Чи не час уже й тобі почати виконувати свій обов'язок?
Селлі ставилася до мене ніжно, але з осторогою, як до моральної каліки, а споважнілий Бутем (у свої тридцять три роки він уже добряче нагуляв тіла, а щоки набрякли так, що його заячі оченята здавалися зовсім крихітними) поводився як людина, що не буде розмінюватися на дрібниці, бо знає собі ціну, і — чхати йому на чужу думку. Взаємини між ним і Селлі не можна було вважати зразковими. Щоразу, коли Бутем не міг знайти якусь річ (а найменший клопіт викликав у нього панічний переляк), сімнадцятирічна Селлі, вважаючи зайвим на кожному кроці бити на сполох, роздратовано кидала йому:
— Спокійно, спокійно,—нащо так хвилюватися? Світ не перевернеться, навіть якщо ви справді загубили татову парасолю. Але б'юся об заклад,— вона стоїть там, де їй належить. Ви ніколи нічого не бачите.
Парасоля, звичайно, віднаходилася, Бутем ходив з виглядом ображеного телепня, а Селлі, якій завше бракувало такту і яка взагалі вважала Бутема недотепою, далі глузувала з нього, посипаючи йому рани сіллю:
— Ну от, я ж казала! І годі бурмоситись, вам не личить.
Я вважаю, що вони тоді просто ревнували Честера одне до одного. Між ними постійно точилася прихована, але від того не менш запекла боротьба за владу (вона неодмінно виникає довкола кожного, хто стоїть біля державного керма і має значний вплив). Селлі, перетворюючись на жінку (а мінялася вона просто на очах), починала розуміти свої жіночі переваги й намагалася їх використовувати. Але, обожнюючи Селлі,— у буквальному розумінні цього слова, (Честер майже завжди тримав її біля себе!),— він навіть не намагався удавати, ніби вдається до її порад. На відміну від Селлі, Бутем, як мені здалося, дещо важив для свого патрона (хоча про його розумові здібності Честер був не дуже високої думки). Бутемові доручали багато такого, до чого у Честера не доходили руки (йшлося про менш важливі акції: Бутем намічав кандидатури у місцеві комітети, збирав партійні внески та інше).
Хоч як гризлися між собою Селлі та Бутем, вони відразу об'єдналися у боротьбі проти мене. З усіх моїх обов'язків, які перейшли до них, коли я їздила до Бакфілду, ця парочка не віддала мені жодного. І коли нарешті не витримавши, я спитала Честера, невже він і справді вважає за нормальне, що Бутем і Селлі вирішують, кого запросити на обід, де господинею буду я, він зміряв мене неуважним поглядом (мовляв, «о господи, мені б твій клопіт, дорогесенька!») і сказав, що я, звісно, можу запрошувати кого забажаю. Але оскільки за офіційний список тепер відповідає Бутем, який давно вже перебрав це на себе, спокійніше й простіше лишити все як є. Наполягати на своєму було марно. Я тільки наразилася б на нову образу. Для Честера я була дріб'язкова егоїстка, ладна зчиняти бучу навколо кожної дурниці.
100
Саме тоді я й вирішила, що терпіти далі таке приниження мені понад силу. Та спитавши себе, як розрубати цей вузол, я не знайшла відповіді. Бакфілд категорично відпадав, це могло зашкодити Джімові. Не мала я і власних грошей, крім хіба кількох фунтів у банку, а Честерів рахунок був для мене закритий.
І тоді мене охопила лють, лють і жахлива ненависть, я постійно повторювала: як це могло зі мною статися? — повторювала, тремтячи від ненависті, яка стала тепер моєю суттю. Я знову й знову викликала у пам'яті Честерів погляд і тон, яким він тоді сказав: «Почнімо все спочатку!»— і переконувала себе, що маю, маю право його ненавидіти.