І тепер моє життя, яке після нашого «відходу від політики» мало стати таким простим і спокійним, ще більш ускладнилося і стало суцільною «політикою». Я мушу зважувати кожне своє слово, кожен свій крок. Напруженню не видно кінця-краю. Волосся моє посивіло, я так схудла, що одяг висить на мені, як на кістяку. Але дивно,— я ніколи ще не була така щаслива, як зараз, бо Джім ніколи не кохав мене так гаряче. Ми ніби вперше зрозуміли, що таке справжня пристрасть,— очевидно, Джім, як і я, відчуває, що кожен наш день може бути для нас останнім.
Але мені несила переконати його, що я лише тому й не можу вигнати Честера на вулицю, що боюся зруйнувати наше щастя. Я не могла б тоді позбутися думки, що цим вчинила злочин проти чогось більшого, ніж кохання.
Я б тоді зневажила саму себе, і, мабуть, на це й натякає Честер, коли говорить: ну ось, такий-то бідолаха сам себе засудив на вічне прокляття. Я боюся такого «прокляття», бо воно порушить моє щастя, позбавить радості життя,— а Джім може тільки вбити мене.