В 1920 році Кері йде у відставку, повертається до Англії і поселяється з сім'єю в Оксфорді з наміром віддатися літературній творчості. Але й на той час становлення Kepi-письменника ще не завершується. В одному з популярних американських журналів він опублікував цикл оповідань, які мали успіх у читачів, але зовсім не задовольнили автора. Написані вони були за стереотипом «читабельних» журнальних оповідань, які за вигадливо побудованою фабулою і зовнішньою відточеністю стилю приховували тривіальний зміст. Письменник замовкає ще на дванадцять років і наполегливо працює, набуваючи справжньої письменницької майстерності.
Кері належить до генерації таких англійських письменників, як Д. Г. Лоуренс і Дж. Джойс, В. Вулф і О. Хакслі, котрі ввійшли в літературу в 10—20-х pp. і великою мірою визначали тоді її зміст і характер. Оскільки ж становлення Кері було довгим і перші свої романи він опублікував на початку 30-х pp. разом з письменниками наступного покоління, такими, як Г. Грін, Ч. П. Сноу, І. Во і Дж. Б. Прістлі, то критики й читачі вбачають у ньому представника саме цього покоління. І підстави серйозніші, ніж простий збіг у часі. Лоуренс, Джойс, Вулф належали до модернізму або ж були близькими до нього, вони багато експериментували, прагнули до радикального оновлення форми, і на їхньому тлі творчість Кері здавалася дещо старомодною, надто традиційною; мине ще чимало років, поки заговорять про її новаторство. Інша справа — названі письменники наступного покоління, до якого «включився» Кері. Це були письменники-реалісти, і насамперед з їхньою діяльністю пов'язане нове піднесення англійської реалістичної літератури в середині XX ст. Словом, не тільки за збігом у часі, а й за характером творчості, її типологією вони були близькі Кері. Творчий світ кожного з цих митців — яскравий і неповторний. Це стосується і творчості Кері, яка, крім іншого, вирізняється проблемно-тематичною багатогранністю. У Г. Гріна й Ч. П. Сноу, так само у І. Во маємо теми й мотиви, які проходять через усю їхню творчість, виступають у ній провідними, визначальними. Дж. Кері — письменник «багатоликий», він звертався до різних проблем і сфер життя.
Письменницьку долю Кері порівнювали з долею його героя-митця Галлі Джімсона, який ішов попереду свого часу і тому вийшов з моди, не встигнувши в неї увійти. В цій паралелі справді є сенс. Звичайно, Галлі Джімсон — далеко не автобіографічний образ, але автора і героя зближує те, що вони обидва не пристосовувалися до смаків і уподобань публіки, хоча й розуміли, що це — не той шлях, який веде до визнання і матеріальної забезпеченості.
Дж. Кері — гідний продовжувач традицій англійського реалістичного роману, традицій Д. Дефо, Г. Філдінга і Л. Стерна, Ч. Діккенса і У. Теккерея, Т. Гарді, Г. Джеймса і Дж. Конрада. Сам Кері підкреслював вплив на нього Конрада, а також російських письменників-реалістів XIX ст., передусім Л. Толстого і Ф. Достоєвського. Особливо багато він завдячує Толстому, цьому гігантові світової літератури. Кері по-своєму трактував творчість Толстого, полемізував з ним і водночас вчився у нього, зокрема створенню багатогранних образів-характерів, розкриттю діалектики людської душі.
Поміж прози переважної більшості англійських письменників XX ст. твори Дж. Кері вирізняються життєствердним пафосом та історичним оптимізмом. Незважаючи на нещастя і злигодні, які щедро випадають на долю героїв Кері, всі вони утверджують радість життя. Проте ця радість тривожна, вона невіддільна від життєвих страждань. За сміхом у Кері часто ховаються сльози, комедія обертається трагедією. Однак усе це не применшує радості життя, не зводить її нанівець, а, навпаки, загострює, робить майже фізично відчутною. Своєю прозою Кері утверджує життя як найвищу цінність, що дається людині, і цим він протистоїть поширеним у літературах Заходу настроям зневіри і песимізму.
Життєствердне звучання творів Дж. Кері походить від його філософських поглядів, концепції життя, що засновується на вірі в безмежні творчі сили й можливості людини. В одному з інтерв'ю письменник дав таке стисле її формулювання: «Як на мене, визначальним фактом життя є вільний розум. Для добра чи для зла, людина — це вільний творчий дух. Саме цим і твориться той примхливий світ, в якому ми живемо. Світ, безперервно оновлюваний та життєдіяльний і водночас небезпечний, повний трагедій і несправедливостей. Світ, у якому ніколи не припиняється зіткнення між новими ідеями і старими уподобаннями, між новим мистецтвом, новими винаходами й старими установами». Як бачимо, оптимізм Кері цілком вільний від ідилічності, він поєднується зі свідомістю драматичної суперечливості життя, його трагедійності.