Це ж треба, сказав Уот, щоб містеру Голу так пощастило. Завжди має напохваті сина, з такими манерами, такого щиро відданого. Подивившися на те, як він стоїть поруч, хоча міг би спокійно заробляти грубі гроші деінде, і зразу згадаєш про традиційну гірку долю сліпих музикантів-направників, за яку не гріх як слід приплатити.
Провівши їх до музичної кімнати і залишивши там, Уот засумнівався, а чи правильно він щойно вчинив. Він відчував, що все тут гаразд, але не мав певності. Може, ліпше було б узяти і викишкати їх геть? Уоту здавалося, що пускати слід усякого, хто з незворушною міною вимагає, щоб його пустили до будинку містера Нота, якщо, звичайно, на цей випадок не існує протилежних інструкцій.
Музична кімната була великим білим порожнім покоєм. Піаніно стояло впритул до самого вікна. На камінній полиці височіла голова та шия з гіпсу, дуже біла, композитора Букстерхуде. На стіні, причеплений до гвіздка, немов дохла пташка, висів раванастрон.
За якийсь час, приготувавши легку закуску, до музичної кімнати повернувся Уот з тацею в руках.
На його превелике здивування, піаніно направляв містер Гол-молодший, а зовсім не містер Гол-старший. Містер Гол-старший стояв посередині кімнати і, здається, слухав. Це, однак, зовсім не означає, подумав Уот, що справжній настроювач піаніно — це містер Гол-молодший, а містер Гол-старший — це так, бідний старий сліпець, якого найняли для такої справи, ні, зовсім не означає. Це, либонь, означає, що містер Гол-старший, відчуваючи, що недовго йому ще топтати ряст, і прагнучи, щоб синок пішов його слідами, квапиться передати йому всі свої навички і секрети, поки ще є час.
Доки Уот роззирався, де б йому прилаштувати тацю, містер Гол-молодший закінчив роботу. Він приладнав кришку до піаніно, поскладав свої інструменти і підвівся.
Миші повернулися і все прогризли, сказав він.
Старий нічого не відповів. Хоча, може, Уот і не почув.
Дев’ять глушителів лишилося, сказав молодший, і стільки ж молоточків.
Але, сподіваюся, не тих самих, сказав старший.
Тільки в одному випадку, сказав молодший.
Старий нічого на це не відповів.
Струни посіклися, мов волосся, сказав молодший.
Старший нічого й на це не відповів.
Гаплик піаніну, сказав молодший, це точно.
І направнику також, сказав старший.
І піаністу також, сказав молодший.
Це був чи не головний із випадків, свідком яких став Уот у ранній період своєї служби у будинку містера Нота. У якомусь значенні він нагадував усі інші неординарні випадки, які йому пропонувало життя під час служби у містера Нота. Про деякі з них, нічого не додаючи і не віднімаючи, мова піде нижче, а про деякі — ні. Цей випадок нагадував інші в тому розумінні, що він тривав і після свого завершення, розгортаючись у голові від початку до кінця, знову у мерехтливому перехрещенні своїх світлих і притьмарених епізодів, у переходах від німоти до звуку й від звуку до німоти, не пропускаючи жодного поруху, жодної нерухомості напередодні всякого руху і після нього, жодного із прискорень, гальмувань, підходів і відходів, з усіма подробицями, випадковими і ритуальними, ні на крок не відступаючи від непорушно-примхливих законів факту, від того, як воно було насправді. Цей випадок нагадував інші тим, як невідпорно і владно він формував свій гнучкий, пластиліновий зміст, а потім, захопившися грою світла, звуку, ритму та силових полів, поступово втрачав усяке, бодай поверхове, найелементарніше значення.
Так і ця сцена в музичній кімнаті за участю родини Голів невдовзі втратила для Уота всякий зв’язок із ненаправленим піаніно, з дивною парочкою, з професійно-технічним боком справи і будь-яким змістом, якщо вона й мала його колись, і перетворилася на суцільну гру світла з тілами, нерухомості з рухом, мовчанки зі звуком, однієї розумової гри з іншою.
Непевність і крихкість зовнішнього значення сильно вплинули на Уота, і він заходився шукати якесь значення різних подій і явищ, пильно вдивлявся у те, як саме ці події відбувалися і який залишали по собі образ. При цьому його могло задовольнити й найпримітивніше, і найнеймовірніше пояснення, бо із чотирнадцяти-п’ятнадцяти років він ніде не бачив ніякого символу, нічого не тлумачив, а все своє доросле життя скнів, що правда, то правда, серед речей поверхових і, як на нього, то геть однозначних.