Густі хмари знову закрили сонце, й почав падати дрібний дощ. Маршуючи цілу ніч, мокрі й голодні, повстанці над ранком дійшли до Бескидського лісу. Тут заварили окріп, загріли у ньому останні кусники м'яса, а гарячу воду випили також, і ніхто не нарікав, що не було юшки, бо у воді таки грілися і м'ясо, й кістки.
Рушили далі. Через ліс проходив головний шлях, і сотня, виставивши на ньому застави, перейшла його врозсип, а потім ці застави стягла. Та в цю мить не знати звідки посипалися ворожі кулі, й па шлях упав забитий сотенний господар Гупало, а також був легко поранений командир Лагідний, який після смерти Іменного перебрав командування чотою.
Дуже виснажена фізично сотня посувалася лісом у напрямі ріки Ослави. Тут зупинилася на відпочинок та добре забезпечила себе, й вояки лягли спати на мокрій землі. День був досить теплий, лише погода змінювалася ледве не щогодини. То насувалися темні дощові хмари, і лляло мов із відра то знову показувалося сонце і своїм промінням висушувало воду.
Викручуючи свої онучі, Петя промовив до Чумака:
- Що до хвороби тяжкої! Коли ми дістанемо зміну? Таж нас є п'ятдесят мільйонів! Невже тільки ми одні повинні воювати за Україну?
- Чи знаєш, скільки у твоєму жарті є правди? - відповів Чумак. - Цікаво знати, чи хтось опише ці події для наших ненароджених? Чи й далі нашу історію малюватимуть різні Рєпіни, а писатимугь про неї фальшиво чужі історики?…
Їхню розмову перервав кулеметний вогонь. Обстрілявши ворога, сотенні застави приєдналися до сотні, а ворог наступав по їхніх слідах. Ворожу стежу підпустили зовсім близько, а потім цілу зліквідували. Знищивши її, сотня готувалася до оборони. Незабаром у поблизькому яру почувся гамір ворожих частин, які повели обережний наступ на неї. Лежачи на добре замаскованих становищах, повстанці добре бачили наступаючих. Цей ліс був старий і густий, дерева грубі, а малі корчі майже відсутні, тож рухи ворожих вояків поміж деревними стовбурами всі помічали як на долоні.
Наступаюча частина виглядала зовсім інакше від попередніх. Вік ворожих жовнірів переходив тридцятку, вони вели наступ більш фахово, а між ними часто чулася московська мова. Це було з'єднання Корпусу Внутрішньої Безпеки у складі біля шестисот вояків. Усі вони - колишні злодії, бандити її форналі - тепер у Польщі були панами життя і смерти. Їм і їхнім родинам призначили розкішні будинки давньої польської інтелігенції, але ці варвари палили фортепіяна, бібліотеки й інші культурні речі, вважаючи їх буржуазними пережитками. На протязі останніх двох років їхнім завданням було нищення польських патріотів з АК. Наступаюче з'єднання було зорганізоване на зразок сталінського НКВД, і на ньому опиралася зараз уся польська влада.
Коли кілька тижнів тому три дивізії оточили велике пасмо Хрещатого лісу з наміром ліквідації упівських відділів, у той час тут стаціонували дві сотні - Хріна і Стаха. Після двох тижнів облоги згаданого лісу ворог був певний, що прийшов кінець страшному Хрінові і його відділові, який відважився знищити генерала Свєрчевського разом із супровідним почтом.
Але дійсність була інакшою. Ворог вивіз із цього лісу кількасот трупів своїх вояків і подвійне число поранених, а відділ Хріна мав лише незначні втрати. Вкінці після двотижневих боїв цей відділ вирвався з оточення й під час пробою не втратив ані одного вояка, а на відтинку його прориву залишилося кільканадцять додаткових ворожих трупів. Побачивши, що регулярні війська не можуть дати собі ради в боротьбі з УПА, вороже командування стягло для цієї мети найбільше відданих і надійних форналів КВБ, які вже мали за собою практику партизанських акцій проти АК, а деякі з них навіть воювали з упівцями у групі Ковпака.
Курінь Хріна відпочивав тепер десь у словацьких лісах, а двобій із цими «гарцежами» довелося зводити досить знищеній останніми боями сотні Громенка.
- Зараз буде гаряче! - шепнув командир Лагідний.
Ворожі вояки наступали на колово-бойову позицію сотні на відтинку чоти Залізняка. Вони зближалися до її становищ, скачучи з-поза одного дерева за друге, їм було відомо, що недалеко за розташуванням сотні є залізниця, шосе й ріка Ослава, боронені їхніми сильними відділами. Коли б не вдалося знищити сотні тепер, то вони хотіли вигнати її просто на добре окопані позиції своїх військ. Простудіювавши докладно тактику відділів УПА у пробоях, ворог хотів до неї пристосуватися, тобто підійти якнайближче до сотні й закидати її гранатами. Та на цей раз сотня не була оточена, потреби прориву не існувало, й Залізнякова чота відкрила вогонь по наступаючих із віддалі тридцяти кроків. Кільканадцять бандитів звалилося з ніг, а решта залягла за грубими пнями й деревами, почавши сильний обстріл позицій сотні.