Цей терен для сотні Громенка був цілковито чужий, а нічна темрява не дозволяла провірити його далі кількох кроків. Десь поблизу з лівого боку було чуги шипіння пари якогось льокомотива.
- Чи не панцерка це? - запитав Смика тихенько Бук, а потім додав: - Якщо у цьому місці вночі є льокомотив, то напевно тут знаходиться багато війська.
По лінії переходив сотенний. Він зупинився біля Чумака й запитав:
- Що є навпроти вас?
- Якийсь потічок і галявина, - донеслася його відповідь. Сотенний зробив кілька кроків у напрямі потоку, але нічого не побачивши, вернувся до Чумака і сказав:
- Друже Чумак! Ми мусимо провірити цю галявину, щоб часом не загнатися в якісь скелі й тоді відступати під обстрілом. Вишліть двох або трьох вояків на обстеження!
Сказавши це, він пішов далі по лінії, а Чумак подумав, що хоч наказ командира Громенка був потрібний і правильний, та його виконання означало певну смерть для тих, які підуть робити цю провірку.
Для подібного роду роботи найкраще надавалися Смик, Бук, Каня або Ворон. Але Смик ніс важкого кулемета, а Каня й Ворон - по два великі диски набоїв. Кого ж вислати? Кухаря?… Ні. Арпата?… Ні. Малого? Ні…
Чумак довго не міг рушитися й нарешті сказав:
- Смиче, перебери рій! Буче, пішли!
Перескочивши потік, ройовий і його стрілець повільно посувалися вперед. «Яка різниця - сьогодні чи завтра?» - знову потішав себе Чумак і пригадав розмову сотенного й Зоряна про якийсь марш на захід. «Цікаво, як і хто туди дійде?».
Думки перервав йому, як звичайно, не дуже то обережний Бук. Він був одним із найвідважніших і найбільше заслужених стрільців сотні, але обережністю ніколи не відзначався, й Чумак уже почав жаліти, що взяв його зі собою. Замість провірити ногою, на що вона ступає, Бук став на якусь гілку так сильно, що вона зламалася, й цей звук, мов би постріл із пістоля, пролунав серед мертвої тиші, аж луна пішла.
Повстанці зробили ще два кроки, й угору полетіла ворожа ракета, а потім розляглися часті автоматні серії. Кулі рвали повітря і свистіли над головами. Отже, ворог знаходився набагато ближче, ніж можна було сподіватися, й іще секунду тому байдужі та змучені Чумак і Бук побили світовий рекорд перегонів, кидаючися стрімголов у потік. У ньому не було каміння, а повно рідкого мулу і трохи води. Злетіла ще одна ракета, освітивши галявину, а за нею друга і третя. Ворог обстрілював ліс, а Чумак і Бук брели потоком до своїх. Коли вилізли з потоку, Чумакові ноги тряслися, немов листя осики, лише не знати чому - від страху, від швидких рухів чи, може, від надмірного тягару болота на уніформі, обличчі й голові.
Сотня маршувала далі, а ворог стріляв по цілій лінії н освічував довкілля ракетами. Льокомотив, як виявилося, був справжнісінькою паицеркою, котра їздила тепер по колії то вперед, то назад. Ще кілька хвилин тому Чумак нарікав на Букову необережність, але зараз був йому за неї вдячний. Коли б не та гілка, то, зробивши не більше як десять кроків, обидва друзі потрапили б просто до ворожих шанців.
Спробувавши колись на Хрещатій самостійного командування, Чумак тепер дуже співчував сотенному й цікавився чим, що він учинить. Наступ - це легка справа, але треба бодай зорієнтуватися, та у цьому місці можна перейти. В горах біля рік часто є такі скелі, що потрібно вживати шнурів, аби на них вилізти. А тут сьогоднішній та радше вчорашній сильний бій із ворогом заалярмував цілу його команду, й вона більше підсилила оборону цього стратегічного пункту, а в додатку до всього ще й вислала панцерський льокомотив. Таборування в небезпечному лісі на протязі повного дня було б згубою, а перехід на Хрещату виглядав майже неможливим чином.
Сотня скерувалася на північ у напрямі порожнього села Репедя, щоб відійти подалі від наміченого переходового пункту. Вдень чортові ляхи не дали спати, а зараз уже незабаром світатиме, і спання може із природного перемінитися у вічне. Сотня ще раз намагалася дійти до місця переходу, але гураганний вогонь поляків змусив її відступити й маршувати далі.