Зближався ранок. Уже минула друга година, й небо на сході заясніло. Зиркаючи на нього, повстанці бажали, щоб сьогоднішня ніч тривала вісімнадцять годин, а тут, як на злість, народжувався день. Сотня вийшла з лісу в поле, й майже одночасно з цим панцерний потяг освітив повстанців сильним рефлектором і почав обстрілювати їх тяжкими московськими кулеметами - «Максимами». Виходу не було. Сотня звернула праворуч і на команду «Вперед!», нехтуючи страшною втомою, рушила в наступ на потяг, щоб прорватися. Повстанці відчинили сильний вогонь, але гранат не вживали, бо вони були небезпечні для самих. Ворог ставив запеклий спротив, але проміння сходячого сонця перешкоджали йому в цільності стріляння, а крики «Слава!» й «Бігом!» були настільки гучні, що його перелякали.
Вже вдруге повстанці сотні Громенка були свідками відступу панцерного потягу з поля бою. Віддаль від шляху становила яких тридцять кроків, а ворожий вогонь ступнево вщух. Сотня бігла далі, начебто стрімголов утікаючи, але в напрямі ворога. Два кроки через дорогу, один через рейки - й уже наступила рання купіль у ріці Ославі. Ворожа лінія розбіглася в обидві сторони, й деякі повстанці пізніше твердили, що за насипом перескакували через переляканих на смерть ворожих вояків. Панцерний потяг завернув і знову почав обстріл сотні, але на цей раз уже за рікою.
Та не всім судилося дістатися на другий берег Ослави. В бою згинуло п'ять повстанців, між ними доктор Сян, стрілець Сорока й Дубенко, а шестеро були поранені. Доктору Шувареві куля потрапила в ту саму ногу, на цей раз у кістку. Друзі хотіли йому помогти, але хоч голод стягнув із нього кільканадцять кілограмів живої ваги, то він іще й далі важив біля 180-ти, і щоб його нести, треба було не менше десяти виснажених повстанців. Наперекір усьому й незважаючи на сильний біль, доктор Шувар далі усміхався і скакав на одній нозі.
Сотня дійшла до порожнього села Туринського, де санітар Зірка й Орленко, не диспонуючи ані ліками, ні навіть теплою водою, розпочали перев'язування поранених. Важчі рани мали Аркас, Гудим, Каштан, Назар і доктор Шувар. У міжчасі старшини передискутовували пробій, і кожний із них подивляв командира Громенка за його вміле керування акцією. Вояки розійшлися по хатах у розшуках за їжею, але ворог усе забрав, а решту знищив. Тож кожна висохла в кутку картоплина чи кілька знайдених зернят мали тепер неоціненну вартість. Петя й Чумак знайшли за хатою кілька рядків посадженої картоплі. Оскільки колишньому господареві користати з неї не доведеться, то два партизани, не чекаючи поки вона виросте, викопали рука ми, що могли. То пусте, що вона мала вже досить велике бадилля й сильне коріння, - деякі картоплини ще були тверді, а коріння також має кальорії, тож можна буде зварити добру юшку, ще й дещо спекти на залізну порцію,
На дорозі посеред села стояла велика діжка з рештками кислої капусти на дні. Її обступили вояки й руками сягали по цей скарб. Деякі з них уже встигли проковтнути дешицю, як з'явився санітар Зірка. Побачивши сцену з капустою, він зробив правильну заувагу:
- Коли ворог забрав і знищив усі харчі, то чому лишив цю дужку на дорозі? Капуста може бути отруєна, й ви краще її не їжте.
Поблизу села був ліс, і в його напрямі зараз маршувала сотня. Кожний думав про те, що коли там знаходиться вороже військо, то здобуття цього лісу потягне за собою велике число жертв. На щастя, у ньому не було нікого, сотня пірнула в лісову гущавину, біля потоку розпалила вогнища й почала варити сніданок. Нагодувати зголодніле вояцтво було неможливо, це вимагало б довгого часу й добрих продуктів. Одначе й кількадесят кальорій було краще, як нічого.
До числа поранених долучилися хворі, які з'їли капусту, їхні очі луже збільшилися в розмірах, і вони цілий час блювали. Через дві години два повстанці померли, а кількох було поважно хворих. Яку підлоту виявила брутальна комуна, вивозячи сотні тисяч українського населення з їхніх сіл і воюючи з відділами УПА! До всього цього треба було ще й отруєння харчів. Чи здобулись би вояки УПА на такий ганебний вчинок? Ніколи! Й кожний із них щораз то більше переконувався в тому, що тільки Українська Держава з її людяним, гуманним і чесним населенням може знищити хижацький вплив москалів у Східній Европі.
Поховавши друзів, сотня відійшла у глибину лісу. Зорці полізли на високі дерева й побачили, що цей ліс тягнеться так далеко, як може сягнути око. Тут могло б перебувати незліченне число повстанських сотень, і їх тяжко було б у цих масивах віднайти. Й усе-таки вороги шукали, бо коли сотня затрималася на короткий відпочинок, уже через кілька хвилин застава відкрила вогонь по наступаючій ворожій частині. Бойові позиції тут не були дуже добрі, й сотенний зарядив дальший марш. Але навіть у цій короткій сутичці сотня втратила одного вояка зі застави. На її оборонному полі лежало шість ворожих трупів, а недалеко від них тіло стрільця Шума, якого вже не можна було забрати із собою й поховати.