Крім високих гір і нетрів, рейдуючі відділи УПА мусили долати й великі ріки. Одного вечора, йдучи в напрямі однієї з таких рік, яка на карті була позначена синьою рисочкою й називалася Ваг, сотня сподівалася, що вона буде маленькою, але, коли підійшла ближче, перед нею відкрилося справжнє море. Місячне проміння освічувало спокійне плесо води, але другого берега не було видно.
Петя зупинився наче вкопаний, зняв з голови мазепинку, почухав потилицю і сказав:
- Або я дурний, або мій професор географії був дурний! Він мене ніколи не вчив про якесь море у Словаччині.
Сотенному бракувало військової карти, й він завагався куди йти - вліво чи вправо. Вкінці наказав звернути вправо. Сотня йшла форсовним маршем понад годину, але море не зникало. Скільки оком глянеш - вода й вода. На сході вже починало сіріти, й повстанці опинилися у скрутному положенні. Вертатися до лісу було далеко, а переправитися через цю воду вони не могли.
- Бігом у долину! - впав наказ.
Бігли берегом понад три кілометри й нарешті побачили якісь будівлі, а поміж ними величезний міст. Це була гідроелектростанція. Привівши сотню у стан бойової готовности, повів її між будинками на греблю. Крізь скляні двері й вікна дивилися здивовані люди, але повстанці не звертали на них ніякої уваги. Сотня поспішно перейшла міст і скерувалася в напрямі маленьких лісків, які видніли недалеко. В котромусь із них треба було пересидіти день і за всяку ціну уникати бою, бо в такому терені та ще й із малим запасом набоїв це було б для неї згубою.
Добре забезпечившись стійками, сотня спокійно перебула день у ліску, а ввечері бунчужний вислав чотирьох повстанців до близького села на організацію харчів. Командир Громенко таки перехитрив чехів, які й далі всю свою увагу зосереджували на Попрадських лісах. Чеська преса гула про завзяті бої з відділом Бурлаки. Цей безстрашний і гордий старшина УПА, переконавшись про слабу боєздатність чеських військ, почував себе з рештою свого куреня так добре, як колись у Перемищині. Він посувався селами, робив добру пропаганду, але без боїв не обходилося.
Через дві години прийшов тільки один із післанців і сказав, що йому лише чудом удалося вернутися. Всі чехи озброєні для поборювання бандерівців. Спочатку вони гарно говорять, а потім кидаються на повстанця, зв'язують його й передають поліції.
- Я увійшов до хати, - розказував збірщик, - і попросив у господині хліба або інших харчів, а при тому пояснив хто ми й за що боремося. Чешка вкраяла тоненьку скибочку хліба, а за більшою кількістю харчів післала мене до сусідньої хати. Я відчув у цьому щось підозріле й наближався до неї дуже обережно. В цій хаті велася бійка, й навіть лунали постріли. А коли чехи обстріляли мене, я побачив безвихідність ситуації, прибіг до тієї самої хати, в якій був перед тим, наказав жінці дати мені до мішка три хлібини з полиці й із ними пригнав до сотні. А друзі згинули…
Між ліском, у якому знаходилася сотня, й великим лісом була майже тридцятикілометрова віддаль, її треба було пройти цієї ночі, тому командир Громеико зарядив форсовний марш.
Розділ 35. ПЕРЕХІД РІКИ МОРАВИ
Побачивши безнадійну кволість чеської армії, москалі звернулися за допомогою до відданих їм чеських комуністів, добре їх озброїли, й вони, подібно як польські комуністичні форналі, покірно виконували накази «старшого брата». Більша частина малих повстанських груп і відділів була знищена комуністичними опришками.
Коли ще кілька днів тому на словацькій території сотня Громенка почувала себе як в Україні й легко одержувала харчі від прихильно наставлених словаків, то на чеському терені відчула явну ворожість. Якщо словачка давала хлібину або й дві із дружньою усмішкою, то чешка краяла маленьку скибочку та ще й дивилася на повстанців як на бандитів. Але й тут українська чесність перемогла. Замість забирати худобу чи хліб із пекарні й маршувати далі, повстанці практикували збірку по хатах, не бажаючи нічого забирати силою й лишати про себе погану славу. А тим часом чеські комуністи мордували дрючками й сокирами упівських збірщиків. Маленькі повстанські групи у Словаччині користувалися повною підтримкою словацького народу, а тут їх безоглядно винищували, й попередити їх про небезпеку не було можливості, бо на чужій і ворожій території між відділами УПА не існувало ніяких зв'язків.