24-го травня 1946 року, біля десятої години ранку, святково виглядаючі сотні в добре вичищених уніформах і чоботях та при зброї, маршували з поблизьких сіл до місця, де мало відбутися Свято Героїв. Кухарі також ішли зі своїми відділами, бо святочний обід сьогодні готувала господарська сітка.
Відібравши звіти по сотнях, командир Ластівка перебрав команду над цілим куренем і впровадив його на Богослуження. Дві сотні стали з лівого боку престолу, дві - із правого, а боївка й решта учасників зайняли задню сторону. До них долучилася юнацька сотня Любка. Сотенний Любко - дуже здібний хлопець років п'ятнадцяти, а його вояки віком від дванадцяти до шістнадцяти літ. Хтось міг би подумати про них, що це звичайна дитяча гра. Одначе воно так не було. Ці хлопці вели велику розвідку, магазинували ворожу зброю, проходили вишкіл і добре зв'язали себе дисципліною.
Почет стояв біля престолу. На команду сотенного Ластівки з рядів виступив курінний хор, а до нього підійшов диригент, доктор Шувар. Вгорі на щоглах маяли прапори, а над символічною могилою красувався гарно прибраний великий портрет полковника Євгена Коновальця.
Спочатку співав лише курінний хор, а потім підтримали його повстанські лави. Молитва «Вірую» й «Боже Великий» вийшли так маєстатично, що присутнім аж кров застигала в жилах. Такої проповіді, яку виголосив курінний капелян, не зміг би сказати жодний інший священик, котрий не переживав на собі всіх епопей повстанського лісу й не знав небезпек важких буднів УПА.
Після Богослуження відбувся обід, на цей раз холодний. Складався він із багатьох м'ясних страв, ковбас, ясць, хліба й саморобної чорної кави. Якийсь догадливий господар поставив, замість салати, міх цибулі, мовляв, може хтось захоче покуштувати. Та, на жаль, із цієї цибулі скористали тільки дві сотні, а решта задовольнилася її запахом.
Біля другої години після обіду була заряджена нова збірка куреня, цим разом на доріжці в лісі, звідки до трибуни він мусив пройти кілька сотень метрів. На цій трибуні стояло біля двадцяти осіб, між ними командир Байда, отець Кадило, доктор Шувар, політвиховники Євген і Зорян, сотенні й решта почту.
Доктор Шувар, перепросивши друзів на трибуні, пішов на місце, де збиралися сотні. Там він про щось поговорив із командиром Ластівкою, вибрав собі двадцять співаків і з ними підійшов до трибуни на віддали кільканадцяти кроків. Д-р Шувар упродовж довгих років працював на культурно-освітній ниві й напевно подумав, що без оркестри дефіляда може не вдатися, тому вирішив заступити її хористами.
На умовлений знак хор почав бадьору маршову пісню «Із гір Карпат несеться гомін волі», й рівночасно почулася голосна команда на доріжці в лісі. Незабаром із лівої сторони трибуни з'явилися перші лави маршуючих. Попереду на віддалі шести кроків ішов командир Ластівка, гарна й міцно збудована постать якого була б вимріяною моделлю старшини для скульптора. За ним рівною ходою крокували сотні Громенка, Бурлаки, Ластівки і Крилача, а позаду них маршувала юна сотня Любка, насилу тримаючи повний військовий крок. Потім пройшли боївка СБ і всі інші групи. Дуже гарно репрезентувала себе група Червоного Хреста, складена із струнких і гарненьких сестричок. Курінь маршував уповні озброєний, навіть кулеметники несли на плечах свої кулемети.
Дефіляда вдалася набагато краще, ніж була плянована. Вона піднесла на дусі не лише вояцтво й почет на трибуні, але також сотні глядачів-селян, які під час перемаршу апльодували безперервно. Після дефіляди пролунала команда «Розхід!», і вояки розпливлися поміж цивілями.
А потім почалася святочна програма. Вступне слово мав політвиховник Зорян. і він також був запшидачсм. Слідували деклямації, виступав курінний хор, і всі виконанні програми одержали від захоплених глядачів рясні оплески. На закінчення демонстрували ще й веселі точки, які стрілець Павук називав «ревією без сміху», хоч у дійсності було зовсім інакше. Деякі з них вдало наслідували поведінку командирів, але до найкращих належали виступи друзів Біди й Гуцула.
Ввечері горіли ватри, й настрій у таборі був дуже веселий. Аж раптом до почту прийшла вістка про те, що ворожі сили виступили з Перемишля й посуваються в нашу сторону. Вчора вони квартирували в Явірнику Руському, а сьогодні рушили далі.