- Вогонь! - на ціле горло крикнув Чумак.
Повстанці лежали за грубими деревами й цільним вогнем змусили ворога відступити за хати. Тут Чумакові прийшла добра думка: ворог напевно не знає, що у цьому лісі не таборує сотня, тому треба дією доказати, що тут є багато війська. Не потрібно нічого нового видумувати, лише згадати перебіг кількох минулих боїв. Чумак звернувся до Смика:
- Біжи краєм лісу й час від часу пускай серію з кулемета. Треба створити враження, що ми маємо їх багато.
Смикові не потрібно було говорити вдруге, і його кулемет заторохкотів по всіх-усюдах. В одному місці був маленький зарослий кущами потік, що доходив майже до хат. Смик скочив у потік, підсунувся до них і пустив несамовиту серію. Це виглядало на наступ, і ворог почав відступати.
Стрілянина втихла. Сонце й годинники сьогодні посувалися дуже поволі. Ще далеко до обіду, а де вечір?
- Цікаво, чи прийде з Бірчі більше ворожих сил? - запитав Ворон про те, про що думала ціла тринадцятка.
Нарешті вже третя година по обіді. Друзі повеселішали, а стрілець Когут заявив, що він сам уже може боронити цей ліс до вечора й не допустити до нього ворогів.
- Лише дайте йому кривого кріса і змініть мокру білизну! - додав Павук.
Після заходу сонця бадьорий рій із двома коровами рушив у дорогу. Долучилися до сотні біля півночі, а звіт про прихід Чумак здав командирові Громенку наступного ранку. Вислухавши його, сотенний голосно засміявся й запитав:
- Чумаче, чи не походите ви, бува, з багацької родини?…
Розділ 19. ПОЛЮВАННЯ
Минало вже друге літо повоєнної боротьби з ворогом на Закерзонні. Бойовий і моральний настрій сотні був прекрасний. На її терені щораз частіше помилялися ворожі батальйони, але вистачало вислати їм назустріч рій чи чоту, й по малій перепалці ворог відступав за мури Бірчі або Динова, а у своїх звітах рапортував: «Знищено сотні банд УПА».
Щоб не тримати упівських відділів бездіяльними, комусь прийшла думка йти на полювання диких свиней. Тут поле до попису мали «старі равбшіцери», а сотенний почет лише прислухався до того, як плянувалася акція. Головну ролю тепер відігравали один із найстарших упістів у сотні Громенка - Рубаха і стрілець Макар. Правда, Рубаха був дуже відважний у боях, але Макар тією прикметою похвалитися не міг.
Сотня поділилася на дві частини: одна зробила засідку, а друга виганяла «ворога». Не знати, скільки у цьому лісі було диків колись, але зараз підлісні поля були так пориті, що сто коней із плугами не змогли б того зробити.
Макар розставив засідку недалеко потоку, біля якого було багно, й наказав чекати. Незабаром по другій стороні залунали крики виганячів. Засідка очікувала спокійно. Велика частина її складу ніколи не була на полюванні перед тим, і їй та ціла акція виглядала досить смішно. А ще смішніше виглядав у цьому моменті стрілець Макар, який приклякнув за грубим деревом і цілий час до чогось прицілювався, хоч ніде нічого не було видно. Вояки дивилися на нього і, сміючись, жартували:
- Він навіть дика боїться!
Макар підносив палець до уст і тихим «пст… пст» втихомирював друзів. Раптом спереду почувся страшний шум. Затріщало галуззя, зателепало листя, ломилися кущі. Очевидно, звіри зближалися до засідки, але їх іще ніхто не бачив, бо поле зору між густими корчами й засідкою було невелике.
Та ось дев'ять диків налетіли на засідку з такою неймовірною швидкістю, що на протязі двох-трьох секунд пробігли через неї і зникли в лісі. Ніхто й оком не встиг моргнути, тільки одинокий Макар вистрілив двічі й забив одного дика перед засідкою, а другого, обернувшись, положив уже за нею.
Всі ті відважні, котрі ще хвилинку тому сміялися з Макара, тепер сиділи на деревах або намагалися видертися на них, а Макар, який волів провадити війну з диками, одразу зробився дуже популярний. Про нього після полювання заговорила ціла сотня.
Один дик важив понад триста кілограмів, але м'ясо його не було добре - відганяло дичиною або, як говорив Макар, «вітром». Він твердив, що м'ясо треба заправити й за кілька тижнів воно буде дуже смачне. Одначе сотенні кухарі мали іншу опінію, і м'яса ніхто не маринував. Макар вирізав дикові два великі і кручені ікла, вичистив їх і носив як трофей на пам'ятку.